Аналітичні записки
Закатована свобода слова. Історії журналістів, яких переслідувала чи вбила Росія
15 серпня 2023
Російська окупація — це завжди не лише захоплення територій, а і знищення на них свободи слова. Одні з перших жертв окупаційних сил — місцеві активісти з проукраїнськими поглядами й журналісти. Росія знищує незалежну журналістику не тільки системно: захоплює чи закриває редакції українських медіа, руйнує телевежі, блокує українське мовлення та транслює свої державні пропагандистські канали. А […]
Російська окупація — це завжди не лише захоплення територій, а і знищення на них свободи слова. Одні з перших жертв окупаційних сил — місцеві активісти з проукраїнськими поглядами й журналісти. Росія знищує незалежну журналістику не тільки системно: захоплює чи закриває редакції українських медіа, руйнує телевежі, блокує українське мовлення та транслює свої державні пропагандистські канали. А й жорстоко: залякує, викрадає, тримає у полоні в нелюдських умовах, катує і розстрілює самих журналістів.
Так Росія діяла в анексованому Криму ще з 2014 року. Досі російська влада незаконно утримує в місцях несвободи 181 політв’язня із Криму, 16 із них — це журналісти. Найпопулярніше звинувачення — «тероризм», «екстремізм» та «заклики до масових заворушень».
Так само з викрадень, нападів та захоплення у заручники місцевих журналістів і блогерів почалася окупація Донецької та Луганської областей. До рук окупаційної влади потрапило кілька десятків українських журналістів. Протягом років деяких із них звільняли, наприклад, 2019 року із полону так званої «ДНР» повернули журналіста та публіциста Станіслава Асєєва. До ув’язнення у 2017 році він залишався ледь не останнім українським журналістом у Донецьку. Асєєв пробув у полоні 31 місяць, більшу частину часу провів у катівні «Ізоляція».
Від початку повномасштабного вторгнення всі ті самі злочини Росія масштабувала на нові окуповані території. За даними «Інституту масової інформації», за майже півтора року Росія вбила в Україні 65 журналістів та медійників (серед них — і жертви обстрілів, а не лише таргетованих атак). 14 журналістів зникли безвісти, 22 було викрадено, ще 67 зазнали переслідувань та погроз.
Численні історії постраждалих та загиблих журналістів показують одне: фізична розправа з медійниками — сталий патерн поведінки російських окупантів.
Truth Hounds згадує історії вбивств, полону, ув’язнення, тортур і катувань, скоєних російськими військовими чи спецслужбами проти журналістів від лютого 2022 року.
Системні викрадення
Те, що із початком повномасштабного вторгнення російські окупанти продовжили системно та організовано переслідувати журналістів, яскраво видно з численних злочинів на окупованій Херсонщині. За словами кількох медійників, які пройшли через російських полон, їх або особисто знали колаборанти з місцевої влади, або стежили за їхньою роботою в окупації.
Журналістка та редакторка телеканалу «Ми — Україна» Анжела Слободян від початку повномасштабного вторгнення працювала в окупованому Херсоні. Вона знімала та під своїм іменем робила прямі трансляції з окупованого міста ще 4 місяці. У червні 2022 року їй повідомили, що вона потрапила у списки на розшук. Її затримали російські військові 5 липня у будинку її знайомого, звідки вона робила прямі трансляції: до арешту Анжела вже кілька місяців переховувалася у різних локаціях, адже про її роботу знала місцева окупаційна влада.
«На допитах казали, що я мала отримати в окупантів “акредитацію”. Тобто, я, українська журналістка, мала акредитуватися незрозуміло в кого! Ні, ще чого! Я була акредитована в українській владі! Натомість тих, хто мене допитував, не влаштовувало, що медійники, працюючи в умовах окупаційного режиму в Херсонській області, розповідають правду про те, як живуть херсонці», — розказувала Анжела Слободян в інтерв’ю НСЖУ.
Слободян також звинуватили у шпигунстві, роботі на СБУ та участі у ДРГ. Російські військові утримували її 31 добу у міському ізоляторі тимчасового тримання у неналежних умовах: малій камері, де увʼязненим не вистачало місць для сну і була антисанітарія, а харчування було одноразовим. До ув’язнених також застосовували психологічний тиск: у сусідній камері полонених катували струмом, ґвалтували та били палицями.
12 березня у Каховці Херсонської області російські військові викрали журналіста видання «Новий день» Олега Батуріна. Олег робив матеріали з окупованої Каховки, допоки його не затримали російські спецслужби.
Під час перших допитів у будівлі Новокаховської міської ради його залякували: «Вони заявили мені: “Ти знаєш, що зараз воєнний стан? У країні війна, і ми можемо судити тебе, як під час війни. Ось просто тут трійкою зберемося і приговоримо до розстрілу”. Почали погрожувати — детально розписувати, як вони будуть ножем зрізати всю мою шкіру — щоб я повільно просто вмирав у муках, як вони будуть виколювати мені очі, відрізати вуха, різати кінцівки, якщо захочуть, то вони мене розстріляють, але вони хочуть, аби я дуже мучився».
Журналіста тримали у полоні 8 днів: у холодному приміщенні прикованим до батареї, били, допитували, погрожували, не давали їжі та води, але так і не озвучили причину затримання. Після звільнення Олег написав, що російські військові хотіли його залякати, аби він припинив професійну діяльність: «Практично без їжі. Кілька днів майже без води. Без мила, без змінного одягу. Не розуміючи, де я. Але вони чітко знали, за що. Вони хотіли зламати, розтоптати. Показати, що буде з кожним журналістом: тебе позбавлять. Тебе вб’ють. Майже 8 днів я сидів з низько нахиленою або покритою головою. Вони боялися, що я можу побачити їхні обличчя. Але показувати своє, сестричко, я не боюся».
Серед росіян, які його допитували, Олег впізнав місцевого колаборанта Володимира Леонтьєва — самопроголошеного керівника окупаційної влади у Новій Каховці, Таврійську та Каховці. За кілька днів до викрадення Олег Батурин писав про нього статті, і Леонтьєв згадував одну з них під час допитів.
Пізніше Олег Батурін також зміг ідентифікувати свого ката, який погрожував журналісту «розстрілом за законами СРСР». Ним виявився радник «голови» так званої «ДНР» Валентин Мотузенко, який на допитах представлявся Отаманом Івановичем.
Журналіст, поет і головний редактор видання Novakahovka.city Олександр Гунько прожив у російські окупації у Новій Каховці пів року, і за цей час його викрадали кілька разів. Тримали зокрема у місцевому райвідділку поліції, який окупанти перетворили на катівню, під час допитів били та залякували. Росіяни також намагалися схилити його до співпраці та пропонували очолити редакцію окупаційної газети в Новій Каховці.
За словами Олександра, його розпитували про сайт Novakahovka.city. Вони знали, що сайт робили за грантовою програмою і підозрювали журналіста у зв’язках з Америкою: «Коли ж вони зрозуміли, що жодного зв’язку з Америкою я не маю, то заговорили про те, що я необ’єктивно у своїх матеріалах пишу про окупантів, називаючи їх окупантами, орками. Вони сказали, що це для них дуже образливо. Ще вони показували фотографії з мого репортажу про мітинг 1 січня, на який зазвичай виходили наші прихильники Бандери з червоно-чорними прапорами. Питали, хто ці всі люди. Я відповів, що хтось із них майстер ПТУ, а хтось голова ОСББ, але ані прізвищ, ані імен їхніх я не знаю».
У травні 2022 року з помешкання у на той момент окупованому Херсоні російські військові викрали інженера «Суспільне Херсон» Олексія Воронцова. Від початку березня 2022 року редакція працювала віддалено і залишалася українським медіа, що продовжувало правдиво інформувати жителів окупованих територій. Але приміщення «Суспільне Херсон» захопила окупаційна влада РФ. Олексія Воронцова відпустили на волю майже через тиждень після значного міжнародного розголосу: на його викрадення відреагували в ОБСЄ, назвавши це неприпустимим нападом на працівника медіа.
У вересні 2022 року озброєнні російські військові викрали 54-річну журналістку Жанну Кисельову з її квартири в місті Каховка на Херсонщині. Жанна Кисельова була досить відомою: вона багато років очолювала місцеве видання «Каховська зоря», яке припинило вихід із початком повномасштабного вторгнення. Журналістку повернули додому через майже 2 тижні полону.
Переслідування громадянських журналістів
На Херсонщині викрадали та тримали у полоні не тільки професійних журналістів, а і блогерів, що розповідали у своїх соцмережах про життя в окупації та висловлювали підтримку Україні.
У вересні 2023 року росіяни викрали у Херсоні одразу 3 місцевих активістів і блогерів: українку Олену Наумову, білоруса Валерія Комагорова та його подругу Ольгу з нікнеймом «Олегівна 29». Олену Наумову 11 днів утримували у підвалі будівлі Суворовської райради, видавали по 100 грамів їжі на день, залякували й вимагали змінити політичні погляди. За словами Наумової, 4 дні тривали допити, а ще тиждень її тримали у підвалі, аби вона «мерзла, голодувала та божеволіла». Потім відпустили під «домашній арешт», змусивши спершу записати відео з «вибаченнями».
«Звичайно, коли тебе поставили перед фактом — або ідеш знову до підвалу, гниєш там до останнього, або ми тебе відпустимо на підконтрольну територію, депортуємо, за умови, якщо ти перепросиш. Потім вони довго не могли мене відпустити — вони не знали, що зі мною робити», — розповідала Олена.
Валерія Комагорова утримували 2 місяці у підвалі зі ще 50-60 людьми. Його весь час змушували тримати пакет на голові, щодня допитували, били та намагалися під катуваннями витягнути зізнання у співпраці з українськими військовими. Потім Валерія відпустили з численними травмами різної тяжкості.
Розстріли журналістів російськими військовими
Відомо про щонайменше 4 випадки цілеспрямованих розстрілів медійників російськими військовими у перші тижні повномасштабного вторгнення в Україну.
26 лютого 2022 року в селищі Зеленівка поблизу Херсона російські військові розстріляли українського журналіста Ділєрбека Шакірова. Він працював у херсонському тижневику «Навколо тебе» і був членом благодійного фонду «Дім надії». За даними української прокуратури, Ділєрбека розстріляли з автоматичної зброї з автомобіля.
На початку березня 2022 року у селі Ягідне на Чернігівщині російські військові розстріляли Романа Нежиборця. Він працював відеоінженером чернігівського телеканалу «Дитинець». 5 березня військовослужбовці ЗС РФ затримали Романа після того, як вилучили в нього телефон. Дружина розповіла, що невідомо, що саме зі знайденого в телефоні чоловіка стало причиною розстрілу. Тіло Романа знайшли у погрібі, він загинув від кульового поранення у груди.
Росіяни вбивали й тих, хто документував воєнні злочини армії РФ на вже деокупованих територіях. У квітні 2022 року після тривалих пошуків поліція знайшла на Київщині загиблого фотографа та документаліста Макса Левіна. 13 березня у супроводі Олексія Чернишова, військовослужбовця і в минулому фотографа, він вирушив у Гуту Межигірську документувати наслідки російської агресії. Вони залишили машину та пішли в бік села Мощун, з того часу зв’язок з обома зник. У Вишгородській окружній прокуратурі, яка відкрила провадження за фактом порушення законів і звичаїв війни, повідомили, що Левіна вбили російські військовослужбовці двома пострілами зі стрілецької зброї.
Випадки смерті після тортур і катування
У березні 2022 року в окупованому Мелекіному під Маріуполем російські військові заарештували 78-річного журналіста і письменника Євгена Баля. Приводом для затримання начебто стали «компрометуючі» фото разом з українськими військовими. Росіяни обшукали будинок та забрали Баля «на підвал» у селище Мангуш у Маріупольському районі. Через 3 дні катувань із метою «перевиховання» його відпустили, але Євген Баль помер від побоїв.
3 квітня стало відомо про загибель литовського режисера Мантаса Кведаравічюса в окупованому Маріуполі. Кведаравічюс фільмував у гарячих точках, а у 2016 зняв документальний фільм «Маріуполь», який показали на Берлінському кінофестивалі.
Спершу литовські ЗМІ повідомляли, що в його авто могла влучити ракета під час спроби евакуації з міста. Але пізніше українська журналістка Альбіна Львутіна, яка була знайома з режисером, розповіла виданню delfi.lt, що Кведаравічюса взяли у полон російські військові та застрелили, а потім викинули тіло. Його дружина Ганна Білоброва знайшла тіло та вивезла його з Маріуполя через Донецьк, Росію та Латвію до Литви. Пізніше інформацію підтвердили в офісі українського омбудсмена, вказавши, що справжня причина смерті Кведаравічюса спершу не озвучувалася заради безпеки його дружини.
У квітні 2022 року в Бучі на вулиці Богдана Хмельницького знайшли тіло активіста і журналіста-фрілансера Зореслава Замойського. У перші дні російського вторгнення він дописував про перебіг бойових дій на Київщині у своїх соцмережах. У Національній спілці журналістів України (НСЖУ) повідомили, що зроблені судмедекспертами фото з моргу не залишають сумніву у насильницькому характері смерті.
Покарання — полон й етапування в Росію
Майже півтора року у російському полоні тримають журналіста інформагентства «УНІАН» Дмитра Хилюка. 3 березня 2022 року російські військові заарештували Дмитра та його батька в саду їхнього будинку у селі Козаровичі на Київщині. Через 8 днів батька звільнили, а журналіста утримували у кількох місцях, перетворених на тимчасові в’язниці. Серед них — аеропорт в Гостомелі, де полонених утримували у великих промислових холодильниках, а також будівля одного з підприємств у Димері.
Розслідування міжнародної організації «Репортери без кордонів» показало, що згодом Хилюка етапували у російську в’язницю поблизу українського кордону. За свідченнями полонених, яких утримували разом із Хилюком, у 2022 році журналіст перебував у СІЗО №2 російського Новозибкова. «Спецпризначенці» регулярно допитували журналіста про його діяльність, звинувачуючи в «українській пропаганді та роботі проти Росії», і кілька разів били. Колишні в’язні СІЗО у Новозбикові також розповідали про жорстокі умови поводження з полоненими, зокрема допити та побої.
У квітні минулого року Координаційний штаб поводження з військовополоненими повідомив батькам, що Росія підтвердила утримання журналіста у РФ. У травні 2023-го уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що надсилав листа російській омбудсмену Тетяні Москальковій для отримання детальнішої інформації про Дмитра Хилюка, однак відповіді не отримав.
Пізніше «Репортери без кордонів» з’ясували, що у травні 2023 року журналіста вивезли в одну з в’язниць Володимирської області, розташовану за кілька сотень кілометрів на схід від Москви — або у виправну колонію № 7 (ВК-7) неподалік від Коврова, або у колонію № 6 (ВК-6) в Мелехово. Колишні ув’язнені останньої розповідали про жорстокі умови поводження з полоненими: укуси собак, катування електричним струмом і позбавлення їжі. Подальшої інформації про точне місце утримання Дмитра Хилюка досі немає.
Усі згадані у цьому матеріалі випадки доводять чіткий патерн поведінки росіян, що полягає у прицільних вбивствах, викраденнях та позбавленні волі журналістів на захоплених територіях. Вони можуть свідчити про скоординовану політику на найвищому політичному чи військовому рівнях.
Досі під контролем російських окупантів залишається приблизно 18% українських територій. Росія досі ізолює надходження інформації про те, що відбувається в окупованих регіонах, і нам може бути невідомо про численні інші злочини проти цивільних, зокрема таргетовані атаки проти працівників медіа.
Як показує досвід окупованих із 2014 року територій Донецької та Луганської областей та Криму, кінцева мета росіян — створити умови, за яких робота українських журналістів буде просто неможливою. А отже втрачено останні шанси отримати правдиву інформацію з окупованих Росією українських регіонів, зокрема про скоєні там міжнародні злочини.