Навчання
Як правильно документувати руйнування культурних цінностей
30 січня 2023
Цей посібник покликаний допомогти передусім працівникам установ культури, а також представникам неурядових організацій, що здійснюють документування міжнародних злочинів, у належний спосіб реагувати на пошкодження чи руйнування культурних цінностей унаслідок збройного конфлікту.
Цей посібник покликаний допомогти передусім працівникам установ культури, а також представникам неурядових організацій, що здійснюють документування міжнародних злочинів, у належний спосіб реагувати на пошкодження чи руйнування культурних цінностей унаслідок збройного конфлікту. В ньому здійснено короткий огляд міжнародно-правової рамки захисту культурних цінностей та схарактеризувано raison d’être документування їх пошкоджень та руйнувань.
За підтримки:
Freedom House — заснована у 1941 році неурядова організація у США, місією якої є поширення та захист демократії та свободи по всьому світу. Для здійснення своєї місії Freedom House поєднує дослідницьку роботу, адвокацію та підтримку безпосередніх дій.
Про авторів
Дмитро Коваль — керівник юридичного департаменту Truth Hounds, кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Києво-Могилянська Академія». У 2014 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Міжнародно-правовий захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту». Проводив дослідження у Ягеллонському та Стенфордському університетах. З грудня 2021 року представляє Україну в Комітеті з імплементації Протоколу ІІ щодо захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту.
Марина Слободянюк — керівниця департаменту розслідувань Truth Hounds, правозахисниця. З 2018 року займається документуванням і розслідуванням воєнних злочинів та злочинів проти людства. Здійснила близько 50 польових місій на території України, а також країн Середньої Азії. У минулому — фахівчиня у сфері корпоративного права.
Truth Hounds — це команда фахівців та фахівчинь з прав людини, яка з 2014 року
документує та розслідує міжнародні злочини у контексті війни.
Вступ
Посібник містить перелік обставин, які потрібно з’ясовувати під час огляду місця, де розташований пошкоджений чи зруйнований об’єкт, що є культурною цінністю, або під час попереднього опитування осіб, які мають інформацію про обставини такого руйнування чи пошкодження. Тут наведено поради щодо захисту місця події та збереження даних, які можуть мати важливе значення на пізніших етапах розслідування інциденту чи планування його відновлення. Окрім того, посібник пропонує практичну інформацію про те, як проводити фото- та відеофіксацію наслідків обстрілів.
Матеріал, викладений у посібнику, заснований на міжнародно-правових договорах щодо захисту культурних цінностей в умовах збройного конфлікту, методологічних матеріалах із оцінювання шкоди, заподіяної культурним цінностям, та аналізу способів реагування на неї, створених під егідою UNESCO, ICCROM та ICOMOS із урахуванням Політики щодо культурної спадщини Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду, а також досвіду документування пошкоджень цивільних об’єктів і воєнних злочинів Truth Hounds.
Метою цього посібника є сформувати відповідний рівень знань для фахового документування випадків руйнувань та пошкоджень культурних цінностей унаслідок збройного конфлікту — як для фіксування та обліку цих фактів, так і для підсилення спроможностей уповноважених органів та їхніх представників під час розслідування та встановлення фактів порушення норм міжнародного гуманітарного права.
Міжнародно-правова рамка захисту культурних цінностей в умовах збройного конфлікту
Джерела регулювання
Захист культурним цінностям у разі збройного конфлікту гарантують кілька договорів у межах міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право (МГП) — загальна назва для комплексу норм міжнародного права, який іноді йменується як міжнародне право збройних конфліктів, або право війни. МГП регулює захист осіб, що не беруть участі у збройному конфлікті або вибули з нього, а також засоби та методи ведення збройного конфлікту. Окрім того, МГП надає захист цивільним об’єктам, серед яких і культурні цінності.
Ключовими договірними нормами МГП, що забезпечують захист культурних цінностей, є такі:
- Дві статті (27 та 56) Гаазького положення 1907 року.
Стаття 27 вказує сторонам, що під час облог і бомбардувань мають вживатися всі необхідні заходи для того, щоб уберегти, наскільки це можливо, будівлі, призначені для цілей релігії, мистецтва, науки чи благодійності, історичні пам’ятки, госпіталі та місця, де перебувають хворі й поранені, за умови, що вони не використовуються в цей час для військових цілей. На сторону, що захищається, покладено зобов’язання позначати такі будівлі або місця відмітними та видимими знаками, які повідомляються супротивнику заздалегідь. Стаття 56 забороняє будь-яке захоплення, знищення чи навмисне пошкодження власності муніципалітетів, релігійних, благодійних, освітніх, мистецьких і наукових установ, історичних пам’яток, творів мистецтва та науки під загрозою судового переслідування. - Стаття 53 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1977 року. Сторонам збройного конфлікту цією статтею заборонено:
(a) здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти історичних пам’яток, творів мистецтва або місць відправлення культів, які є культурною або духовною спадщиною народів;
(b) використовувати такі об’єкти для підтримки воєнних зусиль;
(c) робити такі об’єкти об’єктами репресалій.
Аналогічне зобов’язання для сторін неміжнародного збройного конфлікту міститься у статті 16 Додаткового протоколу ІІ. - Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року. Конвенція є комплексним міжнародним договором, що встановлює зобов’язання для всіх сторін конфлікту (і тієї, що захищається, і тієї, що нападає) щодо захисту культурних цінностей. Ці зобов’язання розділені на ті, що стосуються охорони (активних заходів із недопущення пошкоджень та руйнувань культурних цінностей), та ті, що стосуються поваги (втримування від нападів на культурні цінності та їхнього використання у військових цілях).
- Протокол ІІ до Гаазької конвенції 1999 року. Міжнародний договір, що поглиблює захист, запроваджений Гаазькою конвенцією 1954 року. Він конкретизує окремі положення конвенції та впроваджує нові імплементаційні механізми.
Усі згадані вище міжнародні договори, окрім Протоколу II до Гаазької конвенції 1954 року, є обов’язковими для виконання й Україною, і Російською Федерацією. Протокол II підписаний та ратифікований лише Україною, що вимагає від нашої країни дотримання його положень.
Визначення культурних цінностей
Гаазьке положення 1907 року не використовує термін «культурні цінності», натомість містить перелік об’єктів, що можуть мати культурну значимість. До таких віднесено будівлі, призначені для цілей релігії, мистецтва, науки чи благодійності, історичні пам’ятки. Гаазька конвенція (далі — Конвенція), детермінуючи культурні цінності, згрупувала їх так:
- цінності, рухомі та нерухомі, які мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам’ятники архітектури, мистецтва чи історії, релігійні чи світські, археологічні місця, архітектурні ансамблі, які як такі становлять історичний чи художній інтерес, витвори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного чи археологічного значення, а також наукові колекції чи важливі колекції книг, архівних матеріалів чи репродукцій цінностей, вказаних вище;
- будівлі, головним і справжнім призначенням яких є зберігання чи експонування рухомих культурних цінностей, вказаних в пункті «А», такі як музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для зберігання у зв’язку зі збройним конфліктом рухомих культурних цінностей, що вказані в першому пункті;
- центри, в яких міститься значна кількість культурних цінностей, що вказані у двох попередніх пунктах, так звані «центри концентрації культурних цінностей».
На практиці широкі визначення поняття «культурні цінності» (що у Гаазькому положенні, що у Конвенції) означають, що всі об’єкти, які охороняються згідно з національним законодавством як культурні цінності, повинні мати захист за МГП. Ба більше, навіть коли певні об’єкти не включені до національних реєстрів культурних цінностей, вони можуть розглядатися як такі, що перебувають під захистом. Наприклад, будівлі, призначені для цілей релігії, мистецтва, науки чи благодійності (в тому числі будинки культури, музичні
школи, бібліотеки), підпадають під визначення культурних цінностей у Гаазькому положенні та Конвенції. Не внесені до національних реєстрів об’єкти, що не є інституціями, переліченими вище, також можуть розраховувати на захист за міжнародним правом, якщо відповідають тим вимогам, що висуваються до них у процитованому вище визначенні культурних цінностей із Конвенції.
Алгоритм визначення того, чи є об’єкт культурною цінністю у значенні цього посібника
Характеристика об’єкта
Наявність/відсутність у реєстрі
Висновок
Об’єкт є:
- релігійним об’єктом;
- музеєм;
- бібліотекою;
- музичною школою;
- школою мистецтв (іншою подібною установою);
- архівом;
- науковою установою.
Так
Підпадає під визначення культурних цінностей у міжнародному праві та у розумінні авторів цього посібника.
Об’єкт не є однією з перелічених вище інституцій, але внесений до реєстру нерухомих пам’яток України.
Так
Підпадає під визначення культурних цінностей, як воно розуміється у міжнародному праві та в цьому посібнику.
Об’єкт не належить до
жодної з попередніх
категорій.
Немає
В індивідуальному порядку має з’ясовуватися, чи може він розглядатися як культурна цінність, в індивідуальному порядку. Він повинен мати велике значення для культурної спадщини народу та бути пам’ятником архітектури, мистецтва чи історії; становити історичний чи художній інтерес; бути витвором мистецтва, рукописом, книгою, іншим предметом художнього, історичного чи археологічного значення; бути науковою колекцією чи важливою колекцією книг, архівних матеріалів чи репродукцій культурних цінностей.
Група об’єктів, що належать до однієї з категорій, розміщених вище.
Підпадає під визначення культурних цінностей у міжнародному праві та у розумінні авторів цього посібника.
Охорона культурних цінностей
Стаття 3 Конвенції визначає, що сторони конфлікту повинні ще в мирний час вжити підготовчих заходів для захисту культурних цінностей. Стаття 5 Протоколу ІІ містить приблизний перелік заходів, які можуть вживатися задля
забезпечення такої охорони: складання реєстрів культурних цінностей, планування надзвичайних заходів із захисту від пожеж і руйнування споруд, підготовка до вивезення рухомих культурних цінностей чи забезпечення належного захисту цих цінностей на місцях, а також призначення компетентних органів, відповідальних за охорону культурних цінностей. Як підкреслено в Керівництві з імплементації Протоколу ІІ, цей список не є вичерпним і може доповнюватися іншими необхідними заходами.
Однак недотримання конвенційних вимог щодо охорони культурних цінностей не позбавляє їх захисту та не знецінює їхню важливість у контексті нападу сторони, хоча в деяких окремих випадках може утруднити доведення їхньої належності до культурних цінностей — наприклад, коли той чи той об’єкт не вноситься до реєстру об’єктів культурної спадщини.
Повага до культурних цінностей — втримування від нападу
Відповідно до статті 4 Конвенції напад на культурні цінності заборонений, окрім випадків крайньої військової необхідності. Стаття 6 Протоколу ІІ зазначає, що покликання на крайню військову необхідність можливе лише тоді, коли культурні цінності перетворені на військовий об’єкт і немає альтернативного способу досягти рівноцінної військової переваги, окрім як
шляхом нападу на захищений об’єкт. Рішення щодо нападу з покликанням на крайню військову необхідність має ухвалювати військовий начальник рівня хоча б командувача батальйону. В будь-якому разі сторона конфлікту відповідно до статті 7 Протоколу II має вжити застережних заходів, насамперед пересвідчитися, що напад не буде спрямований на культурні цінності, не завдаватиме їм супутньої чи непропорційної шкоди, та зупинити напад, коли стане відомо, що його об’єктом є культурні цінності.
Повага до культурних цінностей — втримування від використання їх у військових цілях
Аналогічна вимога щодо поваги сформульована й у статті 4 Конвенції. Використання культурних цінностей у військових цілях може проявлятися у розміщенні військового контингенту безпосередньо у місцях розташування культурних цінностей чи поблизу, перетворенні культурних цінностей на склади боєприпасів чи іншого військового спорядження, облаштуванні спостережних чи вогневих позицій на об’єктах — культурних цінностях тощо.
Відійти від цього зобов’язання можливо у разі крайньої військової необхідності. Як зазначено у статті 6 Протоколу ІІ, рішення щодо використання культурних цінностей у військових цілях може бути ухвалене лише тоді, коли немає можливості вибрати між таким кроком й іншим методом для отримання рівноцінної військової переваги. Тотожно до ситуації, описаної в попередньому абзаці, рішення з посиланням на крайню військову необхідність має ухвалювати військовий начальник рівня хоча б командувача батальйону.
Імунітет від конфіскації та захоплення культурних цінностей
Стаття 4 Конвенції також забороняє крадіжки, грабіж чи незаконне присвоєння культурних цінностей. Заборонено й реквізицію рухомих культурних цінностей. Відповідно до статті 19 Виконавчого регламенту Конвенції, їх перевезення стороною, що окупує територію, втім, не порушуватиме статтю 4, якщо воно здійснене задля захисту культурних цінностей та було в належний спосіб підтверджене Генеральним комісаром з культурних цінностей. Попри теоретичну можливість підтвердження Генеральним комісаром перевезення культурних цінностей на окупованих територіях, на практиці цей механізм не застосовується.
Позначення культурних цінностей
Культурні цінності позначаються відмітним знаком у вигляді щита, загостреного знизу й розділеного на чотири частини синього та білого кольорів. На більшості культурних цінностей знак використовується однократно. Але для позначення культурних цінностей під спеціальним захистом, на транспорті, що перевозить культурні цінності, та на імпровізованих укриттях для культурних цінностей, створених відповідно до статті 11 Виконавчого регламенту, він використовується трикратно. На об’єктах під посиленим захистом однократний знак вписується в червону рамку.
Емблеми для позначення культурних цінностей:
A) для загальних випадків;
Б) для цінностей під спеціальним захистом; для позначення транспорту, що перевозить культурні цінності; для імпровізованих укриттів.
Документування пошкоджень та руйнувань культурних цінностей
Документування пошкоджень та руйнувань культурних цінностей переслідує дві ключові цілі:
- Отримання інформації, що згодом буде використана для підрахунку збитків,
планування, організації та виконання відновлення культурних цінностей. - Встановлення відповідальних за порушення стосовно культурних цінностей
Отримання інформації для підрахунку збитків, планування, організації та виконання відновлення культурних цінностей
Міжнародні договори з МГП, що присвячені захисту культурних цінностей, не регулюють питання відповідальності держав і не зобов’язують їх відшкодувати збитки, завдані руйнуванням чи пошкодженням культурних цінностей. Про це прямо йдеться у статті 38 Протоколу ІІ. Так само ці договори не формулюють зобов’язань для сторін конфлікту щодо оцінки пошкоджень чи руйнувань задля подальшого відновлення культурних цінностей. Разом із тим оцінка збитків, підготовка до їх відшкодування, а також планування, організація та виконання відновлювальних робіт є важливими завданнями будь-якої держави з точки зору ширшої рамки національного правового регулювання та міжнародно-правових норм щодо турботи про культуру спадщину. Тож вчасне документування пошкоджень чи руйнувань культурних цінностей уможливлює виконання цих завдань.
Невідкладне документування пошкоджень чи руйнувань дасть змогу:
- встановити рівень загрози для культурних цінностей;
- визначити, чи є необхідним проактивне втручання для недопущення подальшого погіршення стану культурних цінностей;
- скласти план дій із захисту, мінімізації ризиків погіршення стану та відновлення культурних цінностей;
- розпочати роботу над пошуком необхідного фінансування для проведення робіт на об’єктах — культурних цінностях.
Пошкодження чи руйнування культурних цінностей може:
- становити воєнний злочин;
- порушувати МГП, але при цьому не досягати такого рівня серйозності, щоб його можна було розглядати як воєнний злочин;
- бути негативним, але не протиправним наслідком збройного конфлікту.
Воєнні злочини проти культурних цінностей
Кримінальний кодекс України (ККУ) статтею 438 криміналізує «застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України». Іншими словами, порушення практично всіх основних міжнародних договорів із МГП може каратися за українським кримінальним законом. Не є виключеннями й вищезгадані Конвенція та Протокол ІІ.
Стаття 438 ККУ не конкретизує, які порушення міжнародних договорів із МГП
криміналізуються нею. Для цілей цього посібника під формулюванням «порушення законів та звичаїв війни» будемо розуміти «серйозні порушення МГП». Такий підхід дозволяє уніфікувати розуміння видів воєнних злочинів проти культурних цінностей за ККУ та злочинів згідно зі статтею 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС).
Слідуючи цьому підходу, воєнні злочини проти культурних цінностей можуть бути скоєні у вигляді:
- умисних нападів на культурні цінності;
- умисних нападів на цивільні об’єкти (коли неможливо поза розумним сумнівом встановити, що виконавці нападу навмисно обрали саме культурні цінності об’єктом нападу);
- розграбування чи привласнення культурних цінностей.
Такі злочини можуть розслідуватися як українськими правоохоронними органами та переслідуватися в судовому порядку українськими судами, так і іноземними судами з використанням принципу універсальної юрисдикції чи Міжнародним кримінальним судом.
Порушення МГП щодо культурних цінностей
Деякі невідповідності дій держав настановам Конвенції чи Протоколу ІІ чи навіть порушення останніх не є криміналізовані ні українським національним, ні міжнародним кримінальним правом. Наприклад, не є злочином невжиття державою у мирний час підготовчих заходів щодо захисту культурних цінностей, чи не нанесення захисних знаків на об’єкти, що є культурними цінностями. Не є воєнним злочином, хоч і може порушувати Конвенцію та Протокол ІІ, розміщення військових об’єктів поблизу культурних цінностей, невжиття попереджувальних заходів у випадку нападу на культурну цінність, яку супротивник використовує у військових цілях тощо.
Виявлення та фіксація порушень МГП щодо культурних цінностей є важливими для інформування сторін конфлікту про недопустимість окремих методів ведення збройного конфлікту і, як наслідок, захисту культурних цінностей від майбутніх небезпек збройного конфлікту.
Негативні наслідки збройного конфлікту
В окремих ситуаціях, напади, що спричиняють шкоду культурним цінностям, не становлять ані воєнних злочинів, ані інших порушень МГП. Про такі ситуації може йтися, зокрема, коли культурні цінності використовуються у військових цілях, однак сторона конфлікту, що здійснює напад, вжила необхідні запобіжні заходи, і лише після їх вжиття здійснила напад, в результаті якого постраждали культурні цінності. Іншим прикладом може бути ситуація, за якої сторона в конфлікті здійснює напад, націлений на військові об’єкти, але при цьому пропорційно пошкоджує й культурні цінності.
Попри те, що у таких випадках, не йдеться про необхідність встановлення для цілей кримінального переслідування безпосередніх виконавців дій, що завдали шкоди культурним цінностям, чи інформування сторони конфлікту про недотримання нею зобов’язань за МГП, документування цих ситуацій залишається важливим. Це пов’язано з тим, що навіть легітимне завдання шкоди культурним цінностям може створювати підстави для відповідальності держави, що, наприклад, здійснює акт агресії проти іншої держави. Питання відповідальності держав і компенсацій, як згадувалося вище, не вирішується в рамках МГП. Втім, воно є важливим з точки зору загальної стратегії держави щодо захисту та відновлення власної культурної спадщини.
Встановлення елементів злочинів проти людяності та геноциду
Пошкодження чи руйнування культурних цінностей у зв’язку зі збройним конфліктом може слугувати елементом злочинів проти людяності та геноциду. Відтак, документування таких пошкоджень чи руйнувань може дозволити компетентним органам державної влади чи міжнародним судовим інституціям висновувати про скоєння цих міжнародних злочинів.
Напади на культурні цінності в контексті злочинів проти людяності та геноциду
Злочини проти людяності
Практика міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc засвідчує, що напади на культурні цінності можуть складати злочин проти людяності. Як Нюрнберзький трибунал, так і Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії (МКТЮ) неодноразово підтверджували цю ідею у своїх рішеннях. Обидва трибунали розглядали напади на культурні цінності як прояв переслідування – одного з видів злочину проти людяності. МКТЮ називав переслідуванням і розграбування культурних цінностей.
Офіс Прокурора МКС у своїй Політиці щодо культурної спадщини додатково відзначив, що акти проти культурних цінностей можуть складати частину інших злочинів проти людяності, як то: винищення, депортація чи насильне переміщення, тортури, гендерно-зумовлене насильство чи інші нелюдські дії. У випадку з цими злочинами, самі по собі акти проти культурних цінностей не є зазвичай достатніми, щоб можна було констатувати скоєння злочинів проти людяності. Проти вони можуть бути важливою інтегральною частиною таких злочинів.
Для констатації скоєння будь-якого злочину проти людяності необхідною контекстуальною обставиною є широкомасштабність або систематичність злочинних діянь. Це означає, що про цей вид міжнародних злочинів можна говорити лише в тому випадку, коли йдеться про непоодинокі злочинні акти проти культурних цінностей.
Злочин проти людяності не криміналізований українським кримінальним кодексом. Відповідно, переслідування за нього може здійснюватися лише іноземними судами через застосування принципу універсальної юрисдикції чи Міжнародним кримінальним судом.
Алгоритм визначення того, чи є об’єкт культурною цінністю у значенні цього посібника
Питання, що з’ясовується
Про що запитати / на що звертати увагу
Доказування зв’язку між інцидентом і збройним конфліктом
В першу чергу важливо показати, який стосунок інцидент має до збройного конфлікту. В чітких термінах доведіть, як конкретна дія пов’язана зі збройним конфліктом.
Наприклад, з якого часу та наскільки інтенсивно велись бойові дії на території, де стався інцидент? Чи знаходилась ця територія під окупацією?
Визначення елементу “умислу” щодо воєнних злочинів
Для того, щоб можна було говорити про скоєння воєнного злочину, необхідно встановити умисність обрання цивільного об’єкту чи культурних цінностей об’єктом атаки.
Для встановлення того, що об’єктом атаки навмисно обирались культурні цінності, слід приділити увагу насамперед встановленню того, чи мав можливість виконавець вирізнити об’єкт культурної спадщини з-поміж інших, вид зброї, що застосовувалась при обстрілі, обставини (способи та загальний обсяг) розграбувань культурних цінностей.
Наприклад, в який час доби та за якої погоди здійснювався обстріл? Наскільки пошкоджені навколишні об’єкти? Чи були поруч об’єкти, які могли становити легальну військову ціль? Чи були викрадені інші, окрім тих, що становлять культурну цінність, предмети?
Вчинення бойових дій: які питання ставити
- Чи було будь-яке попередження про атаку?
- Чи були будь-які військові об’єкти (включаючи персонал та екіпірування) будь-де поблизу точки атаки? Це дуже важливо та повинно бути записано детально. Найкраще просто спитати свідка, чому, на його думку, було атаковано саме цю місцевість. Попросіть свідка вказати в метрах відстань по прямій до найближчого військового об’єкту. Чи були там солдати та скільки? Чи були військові машини? Що йому відомо про зброю, склади, укріплення, центри управління на об’єкті? Намагайтесь відобразити це якомога точніше та поясніть свідку, що це необхідно, щоб мати повну картину того, що відбулося. Не говоріть свідку, що, якщо були поблизу військові об’єкти — атака може не бути воєнним злочином. Якщо свідок усвідомить це він чи вона можуть неохоче ділитися такою інформацією.
- Запитайте свідка, чи були інші очевидці, які могли б допомогти вам зрозуміти обставини атаки.
- Попросіть свідка описати ефект атаки. Чи були вибухи, стрілянина? Хто та що було уражене?
- Чи є якісь фізичні, фотографічні, документальні докази атаки. Чи хтось робив фото, чи проводив відеозйомку? Чи є осколки, чи інші фізичні об’єкти, що залишились після атаки? Інколи свідок сам має або може сказати, у кого можуть бути такі докази.
- Попросіть свідка описати час дня, коли відбулася атака та що відбувалось в тій області, коли атака відбулася (чи вівся вогонь якоюсь зі сторін, чи були переміщення військової техніки тощо).
- Чи може свідок сказати, звідки було здійснено атаку? Якщо так, то звідки він чи вона це знають? Інколи свідок “знає” лише тому, що просто вірить, що атака відбулась із певного місця, бо там знаходяться військові, або інші атаки здійснювались із того ж місця. Іноді свідок знає, бо чув звуки чи бачив атаку.
- Запитайте про місце, де в момент виникнення події перебував свідок, що дозволяє йому бути впевненим в інформації, яку він надає (безпосередньо на місці події й бачив все на власні очі чи перебував у сховищі та робить припущення, чи чув від сусідів, хоч сам не був на місці).
- Запитайте у свідка, чи знає він про інші атаки в цьому районі? Якщо трапляється лише один інцидент, то з обставин буде майже неможливо зробити висновок, що це було навмисно, оскільки один раз завжди може бути помилкою (якщо, звичайно, немає прямих доказів від когось із причетних до атаки або когось, хто має знання щодо того, що атака була спрямована на цивільне населення або, що застосовувалась непропорційна сила).
Створення «паспорта пошкодження» об’єкта культурної спадщини
У разі пошкодження об’єкту культурної спадщини, проведіть оцінку характеру пошкоджень та занесіть дані до форми, що допоможе створити так званий “паспорт пошкодження” об’єкту. Для максимально точного відображення обсягу пошкоджень попросіть у відповідальних осіб надати вам копії документів з планом будівлі, інвентаризаційні записи тощо. Також рекомендуємо додати до форми супутникові фото об’єкту до та після атаки. Усі ці документи та інформація допоможуть в повній мірі оцінити обсяг завданої шкоди.
ПАСПОРТ ПОШКОДЖЕННЯ ОБ’ЄКТА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Загальна інформація
1. Найменування об’єкта:
2. Вид об’єкта:
Релігійний об’єкт
Музей
Бібліотека
Музична школа
Школа мистецтв (інша подібна установа)
Архів
Наукова установа
Інше:
3. Місцезнаходження (точна адреса й координати)
4. Чи є в реєстрі?
Ні
Якщо так, то в якому:
Заподіяна шкода
5. Вид пошкодження
Руйнування (повне чи часткове, короткий опис):
Розграбування (повне чи часткове, короткий опис):
6. Дата пошкодження
7. Причина пошкодження
8. Оцінка заподіяної шкоди
Наявність пошкоджень (вирв, слідів від уламків чи розривів) біля об’єкта
Ні (підкреслити)
Так (короткий опис):
9. Хто і коли склав цей паспорт?
ПІБ:
Дата:
10. Додатки
Опитування свідків і потерпілих: психологічний аспект
Усне опитування
Для інтерв’ювання очевидців перевага надається очній зустрічі, краще не робити це по телефону чи за допомогою інших засобів зв’язку. В крайньому разі запропонуйте людині обрати, як їй буде зручніше. Але вам точно буде краще бачити людину та щоб вона бачила вас. Повторне опитування можна робити телефоном, але про таку опцію потрібно домовитись під час інтерв’ю.
Оповідь
Попросіть людину розповісти, що вона бачила. Якщо опитуєте в перші два тижні після інциденту, уникайте ставити закриті питання (на які можна відповісти “так” або “ні”). Не ставте уточнюючих питань і не пропонуйте підказок відповіді. Таким чином ви можете закріпити у людини хибні спогади і вона все життя буде переконана, що саме це і бачила.
Питання мають бути відкритими.
Для запитань зверніться до Матриці питань в цьому документі.
Після опитування
Треба розуміти, що люди по різному реагують на травмуючі події. Хтось відносно легко переживає навіть важке поранення, іншим шкода навіть не вартого, на вашу думку, майна. Не потрібно порівнювати горе людини із горем інших. Кожній людині свої негаразди набагато більш близькі, ніж проблеми інших. Не знецінюємо жодну травму. Людина, яка ще не “перетравила” сама по собі цю травму, вона може застрягати в тих травматичних подіях.
Тут і зараз
Після закінчення опитування, важливо повернути опитуваного в стан “тут і зараз” і не залишати його наодинці з неприємними спогадами. Для цього після закінчення опитування, перемкніть увагу людини на речі, не пов’язані із травмуючими подіями. Поговоріть про сім’ю, про хобі, похваліть порядок на подвір’ї чи якусь річ. Часто літні люди “тануть” коли починають згадувати своє далеке минуле, ким там вони працювали та якими були молодими та сильними. Важливо: уникайте в цій частині розмови будь-яких згадок про інцидент, щодо якого проводилось опитування.
Прощання
Проявіть емпатію і поспівчувайте горю людини. Не треба казати людині, що ви її розумієте. Проявіть повагу і співчуття. Але жодної жалості. Людина не гірша за вас, вона в цьому разі вам допомагає у розслідуванні.
Фото та відеофіксація пошкоджень та руйнувань культурних цінностей та території навколо них
Як робити фотофіксацію пошкоджень культурних цінностей?
Особливих вимог щодо фіксації пошкоджень культурних цінностей немає. Загальними є правило щодо увімкнення налаштувань геолокації в камері. Не варто робити багато фотографій одного і того ж місця, потрібно вибирати лише ключові предмети, які б помогли встановити обставини інциденту та масштаб пошкоджень та були максимально інформативними. Важливо розміщувати в кадрі вимірювальні пристрої (рулетку, лінійку) під час детальних зйомок, щоб точно показати розмір предмету. Як для фотографування, так і під час відеофіксації пошкоджень культурних цінностей можна використовувати спеціальні застосунки для мобільних телефонів (наприклад, EyeWitness for Atrocities), які дозволяють, по-перше, повно й точно зберегти усі метадані медіафайлу, а по-друге, зберігати ці файли на телефоні в режимі обмеженого доступу, чим підвищують безпеку документатора.
Як знімати відео?
- Виставити якість відео у форматі 1024 HD;
- Зйомка повинна бути горизонтальною;
- Визначити напрямок на північ та розпочати запис з цієї точки, вказавши вголос даний напрямок на відео;
- Потім зробити повільну та плавну панорамну зйомку місцевості, обертаючись навколо себе на 360 градусів та фіксуючи в кадрі об’єкти, за якими можна буде легко геолокувати місце зйомки;
- Під час панорамної зйомки необхідно чітко сказати дату, час і місце зйомки, а також що саме фіксується на камеру та хто здійснює запис (якщо це можливо з міркувань безпеки);
- Після цього перейти до детальної зйомки місця інциденту, коментуючи все, що показуєте в кадрі;
- Якщо предмет зйомки є великим або розосередженим на місцевості, можна обійти всю площу ураження і зробити запис з різних ракурсів;
- Краще зробити запис одним кадром, без перебивок і довгих пауз.
Відео з місця події має містити такі дані: дата і час відеозапису, точне місце знімання, детальні обставини того, що трапилось, а також автора/-ки відео (опційно).
Збереження місця обстрілу
Під час документування наслідків обстрілів (як із застосуванням реактивної артилерії, так і крилатих ракет й авіабомб) дослідження ударних кратерів — важливий етап, який дозволяє визначити напрямок, звідки вівся вогонь та з’ясувати, яка зброя застосовувалась. Обстріляні ділянки повинні бути оглянуті якнайшвидше. Кратери швидко піддаються дії стихії та втручання військових і цивільних людей, втрачаючи свою цінність, як джерело інформації.
Якщо ви прибули на місце обстрілу, одна з ваших головних задач – виокремити серед інших вирв ті, які дадуть найбільше інформації про походження атаки. Якщо кратерів після обстрілу залишається багато, не намагайтеся зберегти їх всі, достатньо однієї-двох вирв.
Є два критерії, за якими варто вибирати об’єкт:
- вирва з найчіткішою формою;
- вирва розташована осторонь дерев чи інших перешкод, які могли б змінити напрямок польоту снаряда перед вибухом.
Інколи це може бути не та вирва, що має стосунок до пошкодження майна, а інша – десь у ґрунті або на асфальтованому полотні дороги чи забетонованому майданчику (останні два типи поверхні найкраще підходять для визначення напрямку атаки). Головне – уточнити у свідків/-инь і самостійно переконатися, що вона утворилася саме під час атаки, яку ви розслідуєте, адже обстріли можуть бути непоодинокими.
Ще дві поради:
- встановіть координати місця, де ви перебуваєте. Це буде важливо для накладання місця обстрілу на геолокацію з метою подальшого розслідування;
- проведіть фото- та відеофіксацію місця влучення так, як це описано в попередньому пункті.
Кого брати з собою на місце виїзду:
- представників/-ць правоохоронних органів, як-от: слідчих, оперативних працівників/-ць Національної поліції, органів Прокуратури України;
- спеціалістів- та спеціалісток-вибухотехніків.