Без строку давності. 102 нових свідчень …

Дослідження

Без строку давності. 102 нових свідчень …

20 січня 2021

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ АРК – Aвтономна Республіка КримАТО – Антитерористична операціяВВД – “Всевелике військо Донськоє”ВПО – внутрішньопереміщена особаВЦА – військово-цивільна адміністраціяГО – громадська організаціяДП І – Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року,що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ПротоколI), від 8 червня 1977 рокуДП ІІ – Додатковий протокол до Женевських конвенцій від […]

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АРК – Aвтономна Республіка Крим
АТО – Антитерористична операція
ВВД – “Всевелике військо Донськоє”
ВПО – внутрішньопереміщена особа
ВЦА – військово-цивільна адміністрація
ГО – громадська організація
ДП І – Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року,
що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол
I), від 8 червня 1977 року
ДП ІІ – Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949
року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного
характеру (Протокол IІ), від 8 червня1977 року
ЖК І – Женевська Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних
арміях від 1949 року
ЖК ІІ – Женевська Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що
постраждали в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі від
1949 року
ЖК ІІІ – Женевська Конвенція про поводження з військовополоненими від 1949
року
ЖК ІV – Женевська про захист цивільного населення під час війни 1949 року
ЗСУ – збройні сили України
ЄКПЛ – Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
КК – Кримінальний кодекс
КПВВ – контрольний пункт в’їзду-виїзду
МГП – міжнародне гуманітарне право
МДБ – Міністерство державної безпеки так званої “ДНР”
МКТЮ – Міжнародний кримінальний трибунал проти колишньої Югославії
МКС – Міжнародний кримінальний суд
МППЛ – міжнародне право прав людини
ОБСЄ – Організація з безпеки та співробітництва в Європі
ООН – Організація об’єднаних націй
ООС – Операція об’єднаних сил
ПАРЄ – Парламентська асамблея Ради Європи
ПТКР – протитанкова керована ракета
РСЗВ – реактивна система залпового вогню
РФ – Російська Федерація
т. зв “ЛНР – так звана “Луганська народна республіка”
т. зв “ДНР” – так звана “Донецька народна республіка”
УВКПЛ ООН – Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав
людини

ЗМІСТ

1. ПРО НАС
2. МЕТА ЗВІТУ
3. МЕТОДОЛОГІЯ
4. ПРАВОВІ ЗАСАДИ
5. ІНЦИДЕНТИ З ОЗНАКАМИ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ
5.1. Напади на цивільне населення та об’єкти
5.1.1. Обстріл Чермалика 11 липня 2019 року, в результаті якого
загинув місцевий мешканець
5.1.2. Обстріл цивільного населення в селищі Новотошківське 1
лютого 2015 року, внаслідок якого загинула одна і отримали
поранення щонайменше 3 особи
5.1.3. Інші приклади атак на цивільне населення і об’єкти
5.2. Умисне вбивство
5.2.1. Вбивство трьох членів ромської родини з смт. Щотове у
вересні 2014 року
5.3. Незаконне затримання, полон, катування та інше нелюдське
поводження
5.3.1. Незаконне затримання цивільної особи в Донецьку 3 лютого
2017 року
5.3.2. Інші випадки незаконного затримання, катування та іншого
нелюдського поводження, задокументовані Truth Hounds
5.4. Розграбування та привласнення майна, як воєнний злочин
6. ФАКТИ НАПАДІВ НА ЦИВІЛЬНІ ОБ’ЄКТИ І НАСЕЛЕННЯ,
ЗАДОКУМЕНТОВАНІ TRUTH HOUNDS У 2020 РОЦІ
7. ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ
ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ НА СХОДІ УКРАЇНИ
7.1. Загальний стан в гуманітарній сфері
7.2. Порушення громадянських, соціальних та економічних прав
8. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПРО НАС

TRUTH HOUNDS

Команда досвідчених фахівців з прав людини, що документують воєнні злочини та злочини проти людства в контексті конфліктів з 2014 року. Truth Hounds борються проти безкарності за скоєння міжнародних злочинів та
грубих порушень прав людини шляхом розслідування, документації, моніторингу, адвокації та вирішення проблем в інтересах вразливих груп. Документатори Truth Hounds мобілізують всі доступні джерела та методологію документування для створення системного підходу до документування, а також сприяють настанню відповідальності злочинців. Truth Hounds підготували три великі подання до Міжнародного кримінального суду і мають докладні знання міжнародних стандартів та найкращі практики збору та систематизації доказів.
Truth Hounds постійно прагнуть до розробки інноваційних підходів до своєї діяльності з документування, боротьби з безкарністю, настання відповідальності та відновленні справедливості в постконфліктних суспільствах. З 2018 року Truth Hounds тісно співпрацюють з органами прокуратури України — Прокуратурою Автономної республіки Крим та Офісом
Генерального прокурора України. Ця співпраця полягає у спільній роботі з виявлення та доведення фактів скоєння воєнних злочинів у Криму та на Донбасі, що втілюється у поданні звернень до прокуратури із задокументованими фактами вказаних злочинів, а також в проведенні тренінгів та взаємних консультацій.

“ЖЕНЕВСЬКІЙ ЗАКЛИК” (GENEVA CALL)

Організація була заснована в 2000 році в Женеві (Швейцарія) з метою залучення суб’єктів військових конфліктів до дотримання норм міжнародного гуманітарного права (МГП). Сьогодні представництва «Женевського заклику» працюють в країнах Азії, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу. За час роботи організація взаємодіяла більш ніж з 100 озброєними недержавними акторами.
63 таких групи підписали один або кілька зобов’язального актів «Женевського заклику». У 2009 році Генеральний секретар ООН відзначив роботу «Женевського заклику» як успішний приклад взаємодії зі збройними недержавними суб’єктами. З 2018 року організація представлена і в Україні.

МЕТА ЗВІТУ

ДАНИЙ ЗВІТ ПЕРЕСЛІДУЄ НИЗКУ ЗАВДАНЬ, СЕРЕД ЯКИХ МОЖНА ВИДІЛИТИ ТАКІ ОСНОВНІ:

унаочнення та актуалізація факту військового конфлікту, що триває, на території України;
представлення доказів існування серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного права, вчинених в рамках цього конфлікту;
висвітлення порушення прав людини та проблем в соціально-гуманітарній сфері, викликаних військовими діями;
презентація матеріалів досліджень фактів, що можуть кваліфікуватись як воєнні злочини, задля подальшого використання або передачі їх до відповідних органів слідства та прокуратури з метою проведення повноцінного розслідування.

Звертаємо увагу на важливий нюанс: представлені у звіті факти воєнних злочинів та порушення прав людини не обмежуються хронологічними межами моніторингу. Описані в цьому звіті події могли статись в будь-який час після початку війни на Донбасі. Давність подій не впливає на їх значимість, а у випадку з воєнними злочинами й поготів, оскільки
останні не мають строку давності. Навпаки, у перші роки військового конфлікту на сході України багато фактів порушень міжнародного гуманітарного права пройшло повз увагу правоохоронних органів і громадськості в цілому. Висока інтенсивність бойових дій, організаційний хаос та відсутність засобів та можливості здійснювати фіксацію та розслідування багатьох воєнних злочинів призвели до того, що багато фактів та подій залишились невиявленими або забутими в круговерті
війни. Пройшовши також повз медійну увагу, вони мають всі шанси на забуття й тепер, коли можливостей і запиту на їх розслідування значно побільшало. Тож метою даного звіту є демонстрація роботи громадських організацій з виявлення, оприлюднення таких фактів для поштовху до їх належного подальшого розслідування. Разом з тим, представлені в звіті
інциденти стались відносно давно, що звужує та робить менш надійною їх доказову базу у порівнянні з більш недавніми подіями. Відтак, правова оцінка дається їм зі значною часткою допустимості. Однак внесення вказаних інцидентів до звіту здійснюється для окреслення перспектив їх подальшого вивчення.

МЕТОДОЛОГІЯ

Звіт створено на основі інформації, отриманої документаторами Truth Hounds під час п’яти польових місій загальною тривалістю 30 діб, проведених в Донецькій та Луганських областях у прифронтовій зоні. Учасники польових команд відвідували населенні пункти, що знаходяться біля лінії зіткнення, досліджували та виявляли факти скоєння воєнних злочинів та інших порушень прав людини в контексті збройного конфлікту. Оскільки фокус даного дослідження був не лише на документуванні фактів, що можуть становити воєнний злочин, але в цілому продемонструвати палітру порушень прав людини, які проживають біля лінії зіткнення, документатори в рамках даного проекту провели низку зустрічей з представ-
никами місцевих громад, активістами, а також працівниками військово-цивільних адміністрацій, міських та селищних рад та осіб, інших владних структур та місцевих організації.
Для забезпечення методологічно послідовного процесу документування команда документаторів використовувала матрицю для документування воєнних злочинів з методичного посібника, розробленого співробітниками організації Truth Hounds. Посібник містить опис основних принципів застосування міжнародного гуманітарного права у конфлікті на сході України, включаючи перелік та опис воєнних злочинів, їх класифікацію (так званий каталог воєнних злочинів), а також чіткі інструкції щодо документування воєнних злочинів залежно від типу злочину та кінцевої інстанції судового розгляду.
Посібник також містить вказівки щодо проведення польових інтерв’ю та отримання необхідних свідчень від потерпілих і свідків. Додаткову інформацію та документи було зібрано та досліджено з використанням відкритих джерел.
В цілому, з інформацією про факти скоєння воєнних злочинів та інші порушення прав людини у прифронтовій зоні працювали в три етапи.

1 етап: Збір даних

Базисом для збору даних стали опитування потерпілих та свідків, оформлених у 102 інтерв’ю протягом перебування документаторів “в полі”. Для отримання первинної інформації та доказів команда документаторів їде до заявлених місць злочину, де встановлює факти подій, виявляє потерпілих та свідків, віднаходить речові докази. В центрі роботи зі збору інформації — свідчення людей, що були безпосередніми свідками подій. Діючи відкрито та неупереджено,
документатори спілкувались з кожним свідком, хто давав згоду на опитування. Для достовірності свідчень під час інтерв’ю польовики використовували відкриті та потім
уточнюючі питання, перевіряли ступінь упередженості людини, її здатність бачити, чути відчувати ті речі, про які вона говорить, а також професійну здатність самостійно
робити висновки В кінці інтерв’ю кожен опитуваний міг ознайомитись із записаним з його чи її слів свідченням для коригування та фіналізації тексту. Кожен свідок був опитаний окремо та незалежно задля уникнення зовнішнього впливу та ймовірного викривлення фактів.

2 етап: Аналіз та
верифікація даних

Після збору даних команда документаторів проаналізувала та верифікувала отриману інформацію. Це робиться для того, щоб дати відповідь на два запитання: чи достовірними
є зібрані відомості для їх подальшого використання в роботі й поширення та чи мають виявлені факти ознаки воєнного злочину. Для цього до кожного факту додається коротка
аналітична довідка, що містить контекстуальну інформацію, на тлі якої розгортались задокументовані події, а також дається її правова оцінка згідно з нормами міжнародного
гуманітарного та кримінального права.

3 етап: Систематизація
даних та передача їх у
правоохоронні органи

Зважаючи на співпрацю Truth Hounds з правоохоронними органами України та з органами прокуратури, командою організації за запитом останніх або ж за власною ініціативою
здійснюється формування та подання відповідних звернень для відкриття кримінальних проваджень за ст. 438 КК України, що криміналізує воєнні злочини. Задля представлення достатніх підстав для відкриття провадження саме за цією статтею, юристи та аналітики Truth Hounds збирають та систематизують усю інформацію таким чином, щоб вона якнайкраще демонструвала наявність необхідних кваліфікуючих ознак. До повного пакету подання входять свідчення осіб, аналітична довідка з контекстуальними даними, власне дослідження з використанням відкритих джерел, та іноді речові докази.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ

За своєю правовою природою факти, приведені нижче в цьому звіті, можна розділити на такі, що свідчать про можливе скоєння воєнних злочинів, та ті, що є іншими порушенням прав людини відповідно до норм та стандартів міжнародного права. Відтак, принципи, алгоритм та манера викладення доказових фактів будуть різнитись, оскільки їх визначають вимоги та правила, що містяться у різних міжнародних документах. Якщо говорити про воєнні злочини, то найповнішим документом, що застосовується, є Статут Міжнародного Кримінального суду (МКС), також відомий, як Римський Статут. Цей міжнародний договір консолідує найбільш серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права, закріплених низкою міжнародних конвенцій та міжнародним звичаєвим правом. Розділ 8 статуту містить розширений каталог воєнних злочинів, однак в контексті цього звіту ми говоритимемо лише про деякі з них. Так, документаторам вдалось виявити факти, що можуть свідчити про діяння, передбачені статтями 8(2)(b)(i) або 8(2)(е)(i) (навмисний напад на цивільне населення чи цивільних осіб), 8(2)(b)(ii) (навмисний напад на цивільні об’єкти), 8 (2)(a)(i) або 8(2)(c)(i)-1 (умисне вбивство), 8(2)(a)(ii)-2 або 8(2)(c)(i)-3 (таке, що принижує гідність, поводження), а також статтею 8(2)(a)(iv) (руйнування і привласнення майна) Римського статуту.
Можливість кваліфікації за даними статтями за умови присутності тріади кваліфікуючих ознак, однією з яких є наявність збройного конфлікту — міжнародного чи неміжнародного характеру. У цьому випадку ми залишаємо за собою право визначити цю ознаку спільною для усіх виявлених епізодів, послуговуючись висновком Офісу Прокурора при МКС2, котрий
визначив, що військовий конфлікт в Україні має ознаки як міжнародного, так і не міжнародного . Іншими словами, ми визначатимемо вид збройного конфлікту попередньо і без прив’язки до конкретних задокументованих епізодів. Обґрунтування наявності решти кваліфікуючих ознак буде наведено окремо для кожного з описаних далі епізодів.
Автори звіту розуміють, що найбільш відповідна кваліфікація може бути очевидною лише після повного розслідування. Наша мета на цьому етапі — продемонструвати, що задокументовані події задовольняють матеріальному та контекстуальному елементам одного чи кількох злочинів визначених Статутом МКС, що вимагає відкриття повного
розслідування цих подій. Тобто, що є розумні підстави вважати, що мали місце злочини в рамках юрисдикції Суду.
Що стосується застосованості українського законодавства, то наведені у звіті факти цілком підпадають під дію ст. 438 Кримі
нального кодексу України, яка криміналізує воєнні злочини. Ця стаття, хоча і дуже загально сформульована, однак дозволяє це зробити, посилаючись на міжнародні договори, що містять норми МГП. До того ж, в умовах встановлення та поширення в Україні практики кваліфікації за вказаною статтею та зростаючого запиту з боку правоохоронних органів на інформацію, що сприяла б такій кваліфікації, наша команда наполягає на ширшому застосуванні ст. 438 КК України.

Подібна кваліфікація, по-перше, дала б змогу більш юридично коректно охарактеризувати події на Сході України та виконати міжнародні зобов’язання України щодо переслідування за воєнні злочини. По-друге, це помогло б забезпечити невідворотність та більшу суворість покарання для воєнних злочинців та унеможливило б їх амністію.
Що стосується інших порушень прав людини, то загалом йдеться про погіршення ситуації в соціально-гуманітарній та економічній сферах, викликаній бойовими діями. Україна, як країна-учасниця Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Міжнародного пакту про економічні та соціальні права взяла на себе позитивні зобов’язання щодо
захисту та відновлення порушених прав. Автори звіту свідомі можливості обмеження певних прав та свобод людини на час дії надзвичайних обставин, до яких належать бойові дій в рамках військового конфлікту, та опції відступу держави від виконання своїх обов’язків щодо дотримання цих прав і свобод — як це передбачено ст. 15 ЄКПЛ. Власне, цією опцією і скористалась Україна у 2015 році. Однак, перелік пунктів зобов’язань, стосовно яких діє відступ, є чітко лімітованим. Відтак, стосовно інших зобов’язань згідно з міжнародними договорами, що стосуються прав людини, в України зберігається імператив виконання. Тому ми сподіваємось, що викладені в звіті факти порушення прав дозволить державним органам
ефективніше реагувати на них, а в разі відсутності механізмів захисту — мати поштовх для їх розробки і впровадження.

ПРОТЯГОМ П’ЯТИ ПОЛЬОВИХ МІСІЙ ДОКУМЕНТАТОРИ ЗІБРАЛИ

5 - ІНЦИДЕНТИ З ОЗНАКАМИ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Результатом польових місій команди документаторів Truth Hounds стали як нововиявлені епізоди воєнних злочинів, так і факти, що доповнюють картину попередньо зібраних свідчень та дають змогу кваліфікувати ті чи інші події, як воєнний злочин. Нижче наведено опис значної кількості фактів, які підпадають під криміналізацію згідно зі ст. 438 КК України, що в даних випадках відсилає до відповідних статей Римського статуту. Ці статті містять детальну класифікацію діянь, які визнаються воєнними злочинами. Взявши за основу даний каталог, ми структурували отримані нами свідчення та інші докази та виклали нижче у вигляді:

а) окремих кейсів з розгорнутими наративною, аналітичною та юридичною довідками;

б) загальної довідки інших обраних епізодів;

в) описового переліку решти випадків.

На прикладі ретельно розписаних інцидентів воєнних злочинів ми презентували всеохопне дослідження цих випадків, аби
цілком і повністю обґрунтувати наявність усіх елементів воєнних злочинів, щоб підвести кваліфікацію цих діянь саме під ст. 438 Кримінального кодексу України. Звертаємо увагу на те, що ретельні дослідження, викладені в п.а), на момент виходу даного звіту вже подано у вигляді звернень до Офісу Генерального прокурора України, тоді як решта досліджень можуть стати базисом для подальших розслідувань правоохоронними органами України.

5.1. НАПАДИ НА ЦИВІЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ ТА ОБ’ЄКТИ

Напади на цивільне населення являють собою серйозне порушення міжнародного гуманітарного права та можуть становити
воєнні злочини, які передбачені статтями 8(2)(b)(i) та 8(2)(b)(іi) Римського статуту. Для визнання діяння одним з цих воєнних злочинів необхідно, щоб мали місце такі ознаки:

Виконавець здійснив напад
Об’єктом нападу були цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не є військовими цілями АБО цивільне населення як таке або окремі цивільні особи, які не беруть безпосередньої участі у військових діях
Виконавець навмисне обрав об’єктом нападу цивільне населення або цивільні об’єкти. Діяння мало місце в контексті міжнародного збройного конфлікту і було пов’язане з ним
Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту. Нижче наведено опис кількох епізодів атак, здійснених збройними силами так званих “ДНР”, “ЛНР” та невстановленими збройними формуваннями, які, на думку Truth Hounds, можуть бути визнані воєнними злочинами за усіма вищевказаними ознаками.

5.1.1. Обстріл Чермалика 11 липня 2019 року, внаслідок якого загинув місцевий житель.

Географічна довідка

Чермалик – підконтрольний уряду України населений пункт. На його території, з західного і східного боку розташовані позиції ЗСУ. Найближчі позиції ЗСУ до дому за адресою вул. Кальміуська, 63, який постраждав від обстрілу, – 1,2 км на схід і 1,5 км на захід. Найближчі позиції так званої «ДНР» – через річку Кальміус, на півдні за 1,5 км. Військові об’єкти у селищі розташовані на зернотоку – позиції ЗСУ на західних околицях Чермалика; а також неподалік від місцевого кладовища (на східних околицях селища). Згадані у свідченні позиції ЗСУ у Павлополі, звідки вівся вогонь перед тим, як снаряд влучив у дім загиблого, розташовані за 4,8 км від місця події.

Деталі обстрілу

Одинадцятого липня 2019 року було обстріляно будинок та подвір’я за адресою вул.Кальміуська, 63. В результаті обстрілу поранення, несумісні з життям, отримав місцевий мешканець, господар цього дому Токій Іван. Як зазначив безпосередній свідок цих подій, який проживає поруч:
«11 июля 2019 года, примерно в 20:00, начался обстрел. Стреляли с обеих сторон. Стационарные позиции ВСУ стояли на тот
момент за селом, метрах в 400 от моего двора, но велся огонь не с этих позиций, а со стороны Павлополя, там позиции ВСУ.
2 выстрела со стороны Павлополя, позиций ВСУ, и 3 со стороны ДНР, примерно со стороны Красноармейска (перейменоване на Хрещатицьке – прим.). Был слышен звук полета снарядов – я был на улице в то время. Звук полета был как шелест».[свідок D20CHE01]
Пряме влучання снаряду прийшлося на ріг сарайної прибудови (червоний прямокутник на схемі нижче). Осколкова хвиля пішла вверх на північ до дому на два блоки вище, на західну стіну прибудови передпокою, де перебував загиблий (зелений овал на схемі) і на західну стіну дому (жовтий овал на схемі).

Осколки після влучання полетіли вверх вулицею, у північному напрямку, та зачепили ще декілька будинків по сусідству.
Згідно з даними штабу ООС, снаряди, якими вівся обстріл, артилерія калібру 120-мм та міномети 82-мм.
Калібр снаряду, який поцілив дім загиблого, не зазначається.
Свідок, який одним з перших прибув на місце події і надав першу допомогу постраждалому, говорить, що найімовірніше в подвір’я влучила 120-та міна.

Максимальна дальність ведення вогню 120-мм міномету – 7,1–7,2 км (залежно від застосованого мінометного комплексу)

Снаряд, вибуховою хвилею якого було смертельно поранено чоловіка, влучив у південний ріг сарайної прибудови.
Вибухова хвиля прийшлася рівно на західну сторону дому. Відтак, можна припустити південний або південно-західний напрям вогневої позиції.
З огляду на те, що вибухова хвиля не завдала серйозних пошкоджень всередину дому, але розбила виноградник
(розташований в північній частині ділянки) і пішла далі на північ – до верхньої (Першотравневої) вулиці, влучання прийшлося з півдня, основний
удар вибухової хвилі прийшовся на північну частину ділянки, а залишковий – на західні стіни дому.

Можлива правова кваліфікація діянь

Для кваліфікації діяння як кримінально караного за статтею 438 КК України, необхідно встановити наявність елементів, притаманних цьому злочину, а саме:

▶ Виконавець здійснив напад (об’єктивна сторона).
▶ Об’єктом нападу були цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не є військовими цілями, або цивільне населення чи цивільні особи (предмет злочину).
▶ Виконавець навмисне обрав об’єктом нападу такі цивільні об’єкти або цивільних осіб (суб’єктивна сторона).
▶ Діяння мало місце в контексті міжнародного збройного конфлікту чи було пов’язане з ним (об’єктивна сторона).
▶ Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту (суб’єктивна сторона)

Виконавець здійснив напад. Напад розуміється як «насильницькі дії проти супротивника, будь то в наступі чи захисті». Використання військового озброєння, (як у випадку з даним обстрілом — міномета ймовірно 120-го калібру), безсумнівно охоплюється поняттям нападу, адже являє собою насильницькі дії, що призвели до пошкодження будівель та завдання смерті цивільній особі. Напад був частиною бойових дій, що велися стороною конфлікту на ділянці фронту біля села Чермалик.

Об’єктом нападу була цивільна особа, що не брала участі у військових діях. В результаті нападу така цивільна особа зазнала пошкоджень, не сумісних з життям. Військові об’єкти поряд з місцем, по якому був здійснений напад, в безпосередній близькості не знаходилися. До найближчого військового об’єкту протилежної сторони в конфлікті (якщо приймати встановлений документаторами Truth Hounds напрямок стрільби – з півдня) було більше одного кілометра.

Виконавець навмисне обрав об’єктом нападу такі цивільні об’єкти. Напади на цивільне населення, відповідно до рішення МКС у справі Катанги та Чуя від 30 вересня 2008 року, слід розділяти на дві категорії: ті, що спрямовані виключно на цивільні об’єкти, та ті, що спрямовані і проти воєнних об’єктів та живої сили противника, і проти цивільного населення. У випадку з обстрілом Чермалика, йдеться про другий вид нападів на цивільне населення. Такі напади можуть складати воєнні злочини, хоча паралельні посягання здійснюються як на воєнні об’єкти, так і на цивільне населення. Для встановлення існування суб’єктивного елементу розглядуваного воєнного злочину необхідно визначитись із застосовним стандартом вини суб’єкта.
Римський статут, Елементи злочинів та практика МКС пропонують користуватися високим стандартом прямого умислу. Таким чином, враховуючи більш безпосереднє спирання українського кримінального закону на ДП І до Женевських конвенцій порівняно з Римським статутом, при застосуванні статті 438 КК України, можливим є притягнення до відповідальності за напади на цивільне населення і у разі доведення вини у формі необережності. У випадку з нападом на цивільну особу у Чермалику, воєнні об’єкти знаходилися далеко від місця обстрілу (понад 1 км). Окрім того, зброя, що
використовувалася для обстрілу хоч і не була високоточною, проте усе ж дозволяла влучати значно більш прицільно, аніж з похибкою, у понад 1 км. Усе це, дає можливість стверджувати, що суб’єкт скоєння злочину свідомо бажав скоїти обстріл та принаймні допускав, або мав допускати настання негативних наслідків у вигляді заподіяння смерті цивільній особі.

Діяння мало місце в контексті міжнародного збройного конфлікту. Воєнний злочину вигляді нападу, що став причиною випадкової смерті цивільної особи за умови, що така смерть була неспівмірна очікуваній загальній військовій перевазі, може бути скоєний лише у зв’язку зі збройним конфліктом міжнародного характеру. Згідно зі звітом Канцелярії прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) за 2016 рік, міжнародний збройний конфлікт між Україною і Росією виник не
пізніше ніж 14 липня 2014 року, коли було зафіксовано пряма військова інтервенція збройних сил Російської Федерації (а отже він існував у вересні 2014 року). Усі наступні звіти Канцелярії прокурора, що стосуються ситуації в Україні, повторюють висновки з документа 2016 року. Російська Федерація здійснює загальний контроль за неурядовими збройними формуваннями на сході України. У випадку з досліджуваним у аналітичній записці обстрілом, цей контроль додатково
підтверджується громадянством керівників підрозділу, що здійснював напад на Новотошківське. Окрім того, факт загального контролю неодноразово підтверджувався прямими доказами, як то: знаходження російського озброєння на території України, перетином ним україно-російського кордону, перетином кордону збройними силами РФ без маркування, фінансування військових операцій РФ. Усе це перетворює збройний конфлікт на Сході України на міжнародний збройний
конфлікт.

Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту. В ситуації, що розглядається, сумнівів щодо усвідомлення існування збройного конфлікту не виникає, так як частина, що здійснювала обстріли, розташовувалася біля Чермалика тривалий час і неодноразово брала участь у бойових діях.

▶ Додатковий протокол І, до якого відсилає стаття 438 КК України, не відповідає так однозначно на питання
допустимого рівня вини для покарання
за воєнні злочини цього типу;
▶ міжнародний кримінальний трибунал проти колишньої Югославії (МКТЮ), роз’яснюючи статтю 85(3) ДП І щодо вини, вказував, що злочин у вигляді нападу на цивільне населення можна скоїти і у формі необережності;
▶ нещодавні висновки Прокурора МКС у звітах щодо ситуації у Республіці Кореї, містять положення про те, що висока вимога Римського статуту (щодо рівня вини при нападах на цивільне населення) може бути задоволена та вважатися доведеною
навіть тоді, коли воююча сторона демонструє патерн необережної та байдужої поведінки при плануванні власних нападів. Тобто, якщо сторона конфлікту при обстрілі воєнних цілей не добирає якнайточнішої зброї та системно влучає в цивільні об’єкти та цивільне населення без наступної зміни власної тактики, скоєнні нею напади на цивільне населення можна
вважати умисними.

ВИСНОВОК: Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що напад на цивільну особу у селі Чермалик з мінометів є злочином за статтею 438 КК України.

Стаття 438 відсилає до порушень міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Описані в довідці діяння порушують цілий ряд положень міжнародних договорів, як то:
Стаття 48 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій визначає, що сторони збройного конфлікту повинні завжди розмежовувати цивільні та військові об’єкти при здійснені нападів.
Та ж сама норма щодо збройних конфліктів неміжнародного характеру розміщена в статті 24(1) Додаткового протоколу ІІ.

5.1.2. Обстріл цивільного населення в селищі Новотошківське, 1 лютого 2015 року, внаслідок якого загинула одна і отримали поранення щонайменше 3 особи.

Географічна довідка

Новотошківське – підконтрольне уряду України селище міського типу Попаснянського району Луганської області. До кінця 2015 року лінія оборони йшла понад трасою Р–66. Наприкінці 2015 року сили ЗСУ просунулися на 700 метрів за трасу Р-66 і стали в полі. Найближчі військові позиції ЗСУ до дому за адресою вул. О. Ватажка, 2 (Новотошківське), яке стало місцем описуваного тут інциденту, розташовані за 280 метрів на південний захід, і за 470 метрів на південний схід. Найближчі позиції військових так званої «ЛНР» розташовані за залізничними шляхами, за 2,2 км від дому за адресою вул. О. Ватажка, 2.

Обставини обстрілу

Першого лютого 2015 року, близько 15-ї години було обстріляно селище Новотошківське. Згідно з інформацією прес-служби АТО, було заявлено, що обстріл проводився з артилерійських знарядь. Документатори Truth Hounds задокументували факти загибелі місцевої мешканки та поранення, про які офіційними джерелами заявлено не було. Згідно з інформацією, наданою потерпілим (пораненим, а також вдівцем загиблої), щодо цього обстрілу його не опитували представники поліції/прокуратури чи інших правоохоронних органів. Згідно з зібраними документаторами Truth Hounds свідченнями, 1 лютого 2015 року, в обідній час почався обстріл, під час якого снаряд влучив у палісадник під домом за адресою: Новотошківське, вул. О.Ватажка, 2. Вибуховою хвилею вибило вікна в домі включно із вікнами в квартирі, де проживали Віктор Шевцов і Любов Олександрову. Жінку вбило на місці, Віктора поранило. Вікна квартири подружжя виходять на палісадник, в який влучив снаряд. Згідно зі свідченнями одного зі свідків, під час обстрілу постраждали також будинки №1 і №2, на тій же вулиці, а також дах школи.

Сам бій тривав до ночі. Внаслідок влучань у селище, були поранені щонайменше троє місцевих мешканців. Згідно зі свідченням Шевцова Віктора та інших свідків, у березні 2015 р. на місце вибуху прибули сапери, які заміряли глибину вирв і напрям; вони визначили південно-західний напрям стрільби – тобто, з боку підконтрольного так званій «ЛНР» селища Голубівського; а також заявили, що обстріл провадився мінометними снарядами.

Ймовірні виконавці та причетні до обстрілу

Найближчі до Новотошківського позиції так званої «ЛНР» розташовані за залізничним шляхом. Є два свідчення про те, що військові «ЛНР» практикували обстріли селища з вагонів, під час руху потягу. Один зі свідків відзначає, що обстріл 1 лютого 2015 року відбувався саме так: «Сепаратисти ставлять військову техніку на платформи, вивозять у поле та відстрілюються по Новотошківському. Таке було не раз й під час обстрілу 01.02.2015 обстріл вівся так само. Знаю, бо чув звук потяга до початку обстрілу. Про це також говорять інші жителі Новотошківського».
[свідок D20NT01]

Слід зазначити, що така практика не є поодинокою для військових так званих «ЛНР» і «ДНР» (напр. обстріли Верхньоторецького у 2014–2015 роках).

Район Голубівського, Донецького, Жолобка і аж до м. Голубівки (Кіровська) на лютий 2015 року контролювався бригадою «Прізрак» (наразі переформована у 2 АК 14 БТРО). Командування бригадою здійснював Олексій Мозговий
(загинув у 2015 році). Разом із ним командування бригадою на лютий 2015 року здійснювали Юрій Шевченко, Олексій Марков6 і Петро Бірюков. Усі троє є громадянами РФ.

Можлива правова кваліфікація діянь

▶ Виконавець здійснив напад (об’єктивна сторона).
▶ Напад мав такий характер, що він став причиною випадкової смерті цивільної особи і така смерть була неспівмірна
очікуваній загальній військовій перевазі (предмет злочину).
▶ Виконавець знав, що напад призведe до випадкової смерті цивільних осіб і що така смерть буде неспівмірною
очікуваній загальній військовій перевазі (суб’єктивна сторона).
▶ Діяння мало місце в контексті міжнародного збройного конфлікту чи було пов’язане з ним (об’єктивна сторона).
▶ Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту (суб’єктивна сторона)

Виконавець здійснив напад. Напад розуміється як «насильницькі дії проти супротивника, будь то в наступі чи захисті». Використання військового озброєння, як у випадку з обстрілом селища Новотошківське, безсумнівно охоплюється поняттям нападу, адже являють собою насильницькі дії, що призвели до пошкодження будівель та завдання смерті цивільній особі. Напад був частиною бойових дій, що велися сторонами конфлікту на ділянці фронту біля селища Новотошківське.
Напад мав такий характер, що він став причиною випадкової смерті цивільної особи і така смерть була неспівмірна очікуваній загальній військовій перевазі. Жертвою нападу стало щонайменше 2 цивільні особи (одна в результаті нападу загинула, інша отримала поранення), що не брали участі у військових діях. Військові об’єкти знаходилися на відстані 280 і 470 метрів від місця, де постраждали цивільні особи. Загальна військова перевага може полягати як у виконанні певних цілей, пов’язаних з просуванням власних військових формувань чи стримуванням суперника, так і в забезпечення безпеки для власних позицій. Проте, в будь-якому разі, така перевага має бути реальною та наставати в результаті здійсненням військової операції. Найперше вимоги щодо пропорційності мають враховуватися командувачами частин, що застосовують збройну силу, адже на них покладений обов’язок аналізувати можливі наслідки та застосування такої сили для цивільного населення, що знаходиться поруч. Враховуючи приведені вище вимоги до очікуваної загальної військової переваги, можливо зробити висновок, що принаймні існують розумні підстави вважати, що напад на селище Новотошківське не був пропорційним та завдав надмірної шкоди цивільним особам. Про це свідчить відсутність просувань чи будь-яких провокацій з боку українських частин, які, ймовірно, й були головним об’єктом нападу, в сторону підконтрольних РФ позицій. Окрім того, відстань від цивільних об’єктів, що постраждали від обстрілу до військових об’єктів достатньо значна, щоб можна було ретельніше спланувати застосування збройний сили і, таким чином не завдавати їм шкоди. Це можливо було б досягти через вибір належної зброї, підготовку обстрілу чи попередження цивільного населення. Проте, жодна з цих можливостей не була використана.

Виконавець знав, що напад призведе до випадкової смерті цивільних осіб і що така смерть буде неспівмірною очікуваній загальній військовій перевазі. Примітка до відповідного складу злочинів в Елементах злочинів вказує на те, що знання виконавця проте, що напад призведе до загибелі цивільних осіб, неспівмірній очікуваній загальній військовій перевазі, повинно оцінюватися з суб’єктивної перспективи виконавця. Іншими словами, йдеться про те, що мають братися
до уваги ціннісні судження виконавця при здійснені відповідної оцінки. Інформацію про такі судження неможливо отримати без відслідковування патернів поведінки виконавців та оцінки інформації, що була доступна виконавцям на момент здійснення нападу.

Наразі документатори Truth Hounds без додаткової інформації не можуть верифікувати наявність відповідного знання у виконавців. Проте, принаймні, допустимою є версія про існування такого знання. Підставами для такої думки, є випадки схожих обстрілів біля Новотошківського, відсутність попередження навіть спроби цивільного населення про можливі обстріли, а також відстань від військових об’єктів до місця спричинення смерті та поранення цивільних осіб.
Діяння мало місце в контексті міжнародного збройного конфлікту — див. Опис можливої правової кваліфікації діянь до обстрілу Чермалика.
Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту – див. Опис можливої правової кваліфікації діянь до обстрілу Чермалика.

ВИСНОВОК: Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що завдання непропорційної школи цивільним особам у результаті обстрілу селища Новотошківське є злочином за статтею 438 КК України.

5.1.3. Інші приклади атак на цивільне населення і об’єкти:

ТРЬОХІЗБЕНКА

Трьохізбенка – селище в Новоайдарському районі Луганської області, розташоване вздовж Сіверського Донця. Селище перебуває під контролем Збройних сил України, які ввійшли на його територію 11 липня 2014 року. Селище неодноразаво потерпало від невибіркових атак на цивільне населення, свідки говорять про 17 загиблих місцевих мешканців.

▶ Третього вересня 2014 року силами так званої «ЛНР» був підірваний міст через Сіверський Донець – відтоді, за потреби, місцеві мешканці переправлялися на інший бік річки через нелегальні переправи невеликими човниками. Одну з таких
переправ було обстріляно у листопаді 2016 року: цивільних, які чекали на переправу понад Сіверським Донцем
– берег річки між Трьохізбенкою і Лопаскіно, – обстріляли невідомі особи без розпізнавальних знаків з боку Лопаскіно. У штабі АТО заявили про обстріл як про акт диверсійно-розвідувальної групи.
▶ Чотирнадцятого листопада 2014 року між 9:00 та 10:00 ранку стався мінометний обстріл центральної частини селища. Одна з мін влучила посеред вулиці Донецька. Внаслідок цього влучання загинула 9-річна дівчинка, поранення отримала
її мати, які в цей момент їхали вулицею на скутері. В той же час від осколочного поранення, що стався внаслідок розриву міни на городі, помер інший мешканець селища, що проживав по вул. Донецькій. За словами свідка:

“В том ноябрьском обстреле снаряды ложились повсюду. (…) Скорее всего был миномет 80, потому что взрывы были небольшие. Солдаты (14 бригады ВСУ — прим.) говорили, что это был миномет.”

[свідок D20TR01]

Опитані свідки не вказують на напрямок прильоту снарядів, однак з аналізу розташування військових ЗСУ й так званої “ЛНР” та виду зброї, що застосовувалась, можна зробити висновок, що обстріл вівся з боку “ЛНР”.

▶ П’ятого листопада 2014 року по вул. Степана Разіна, 72-А, під час обстрілу від влучання осколку в сонну артерію загинула 27-річна мешканка, а її чоловік отримав осколкове поранення в ногу. Родичка постраждалих, яка в момент інциденту перебувала разом з ними на подвір’ї, стверджує, що обстріл вівся з боку річки Сіверський Донець, за якою розташовані позиції збройних сил так званої “ЛНР”. Ось як вона описує сам снаряд:

“Это была длинная бомба, в которой лежит 24 бомбочки. Говорили, что при полете она раскручивается. И вот когда эта
бомба летит, она разбрасывает эти маленькие бомбочки – небольшие, около 15-20 см, с заокругленным носиком. На корпусе можно было разобрать слова, номера – на этих было две буквы кириллицей “ВК”. При ударе бомбочка лопнула вдоль и из нее какая-то пена шла. А осколки разлетаются вокруг, разного размера. Корпус у нее металлический. Их много разлетелось по селу”.

[свідок D20TR02]

Про подібні снаряди свідчать й інші мешканці селища, що постраждали від їх дії. Нагадаємо, що касетні боєприпаси мають особливі характеристики, які обумовлюють їхню смертельну небезпеку для мирного населення. Невибірковість ураження тягне за собою велику кількість жертв серед мирних жителів, особливо коли ця зброя використовується в населених районах. Крім цього, багато снарядів не вибухають належним чином, на довгі роки залишаються в землі, що веде до забрудненості територій вибухонебезпечними предметами. Багато тисяч мирних громадян трагічно загинули й зазнали поранень внаслідок вибухів нерозірваних боєприпасів. Супротивники цього виду зброї вказують, що 98 % втрат від неї становлять цивільні особи, причому майже третина з них — діти.

ІНШІ ІНЦИДЕНТИ, ЗАДОКУМЕНТОВАНІ TRUTH HOUNDS В ТРЬОХІЗБЕНЦІ.

2014

24/08/2014 близько 2-ї ночі, вул. Степана Разіна, 95: руйнування прибудови внаслідок обстрілу; пошкодження дому.
Жовтень, 2014 вул. Миру, 169: влучання снаряду в літню кухню, пошкодження дому вибуховою хвилею.
14/10/2014 вул. Степана Разіна, 95: пошкодження дому внаслідок обстрілу селища.
22/11/2014 1:00, вул Степана Разіна, 29: влучання трьох снарядів у дім і прибудову. Протягом війни на подвір’я за цією адресою влучило 13 снарядів.
22/11/2014 після півночі, вул. Степана Разіна, 12: влучання в ділянку, пошкодження дому вибуховою хвилею від розриву снарядів за адресою Разіна 29.
7/12/2014 пров. Донецький, 12: під час обстрілу селища снаряду влучив у дім.
8/12/2014 21:30, вул. Степана Разіна, 59: під час обстрілу селища снаряду влучив в двір. Вибуховою хвилею пошкоджено дім.
8/12/2014 вул. Степана Разіна, 12: влучання трьох снарядів в ділянку.
4/12/2014 23:00, вул. Степана Разіна, 57: влучання в прибудову.

2015

14/01/2015 ніч, вул. Низовка, 17: під час обстрілу селища вибуховою хвилею було пошкоджено дім.
15/01/2015 обід, вул. Степана Разіна, 48: під час обстрілу селища два снаряди влучили у дім – в фундамент і дах.
15/01/2015 22:00, пров. Городній, 20: влучання в двір. Було значно пошкоджено дім внаслідок влучання.
19/01/2015 ніч, вул. Степана Разіна, 48: влучання снаряду РСЗВ “Град” в ріг дому.
23/01/2015 3:00, вул. Смолянка, 42-а: влучання в дім під час обстрілу з позицій ЗСУ: 92-га бригада визнала помилковий недоліт танкового снаряду, СБУ видали з цього приводу довідку.
25/01/2015 23:45, вул. Низовка, 17: влучання снаряду в город і ще одного – в дорогу понад домом. Дім пошкоджено вибуховою хвилею, сталася пожежа. Власниця дому отримала контузію.
29-30/01/2015 (свідки непевні щодо дати), пров. Городній, 20: влучання в город, пошкодження будинку вибуховою хвилею.
Поч. лютого 2015 вул. Тюленіна, 33: влучання в фундамент дому; пошкодження дому вибуховою хвилею від влучання в сусідній.
3/02/2015 обід, вул. Низовка, 17: влучання снарядів понад домом. Дім пошкоджено вибуховою хвилею.
15/05/2015 вечір, вул. Миру, 123: влучання снаряду в ділянку, пошкодження дому ззовні і зсередини вибуховою хвилею.
24/08/2015 вул. Миру, 169: влучання в гараж.

2017

28/06/2017 вул. Миру, 169: влучання в город.
7/11/2017 пров. Донецький, 20: влучання 82-мм снаряду в фундамент дому. Під
час обстрілу навколо дому влучило 5 снарядів. Протягом війни на по-
двір’я влучило 11 снарядів калібру 120-мм і багато 82-мм.

2019

Кін. лютого 2019 вул. Миру, 169: влучання по дорозі понад домом.

ВЕРХНЬОТОРЕЦЬКЕ

Верхньоторецьке — селище Ясинуватого району, в якому проживає 2868 осіб. Лінія розмежування проходить одразу по східній межі селища. Відтак, місцеві живуть у постійній та безпосередній наближеності до військових об’єктів та самих військових. 17 серпня 2014 у м. Ясинувата входить батальйон “Восток”, що належить до збройних сил так званої “ДНР”. Командування батальйоном здійснював Олескандр Ходаковський, колишній командир спецпідрозділу «Альфа» Управління СБУ Донецької області. Саме з цьому батальйону жителі Верхньоторецького приписують обстріли селища.
Два роки селище було розділене надвоє за Другими Мінськими домовленостями. У грудні 2017 року воно повернулося під контроль України. Обстріли Верхньоторецького продовжуються й досі.

Обстріли залізничної станції “Скотувата”

Перший обстріл станції був 1 грудня 2014 з РЗСВ “Град”, близько 5-6 вечора На території станції було 3 воронки від снарядів, ще одне влучання було в дорогу. Тоді ніхто не постраждав. У січні 2015 року поранення осколками скла з вікна електрички, що вилетіло внаслідок вибуху, отримали машиніст і його помічник. Найсильніший обстріл станції стався 9 лютого 2015 року. Під вогонь потрапила бригада, яка ремонтувала контактну мережу. Троє робітників загинули, інші троє отримали поранення. За інформацією від місцевих жителів, постраждалі були працівниками зі станції Диліївка. На той момент розташування позицій відносно станції було таким: блокпост на в’їзді у селище у 800-ах метрах, де був штаб, і блокпост на залізничному переїзді в бік Ясинуватої також на відстані 800 метрів від станції. Військової техніки на переїзді не було, там перебувало всього кілька військових. Повторний обстріл станції з РЗСВ “Град” стався в ніч з 18 на 19 серпня 2015 року. За словами свідків, це сталося після першої ночі. Наступного дня на пероні станції працівники виявили вирву, з якої стирчала характерна труба від снаряду “Град”, нахилена в бік півдня-південного сходу.

Наслідки обстрілу станції “Скотувата”, смт.Верхньоторецьке, в лютому 2015 року, фото надані свідком

ІНШІ ІНЦИДЕНТИ, ЗАДОКУМЕНТОВАНІ TRUTH HOUNDS У ВЕРХНЬОТОРЕЦЬКОМУ

2014

16–17/08/2014 ніч: влучання в залізничні шляхи і контактні мережі на 44-му км перегону Ясинувата–Скотувата.
14/09/2014 під час бою були вбиті 3 мешканці селища; одна мешканка померла від отриманих ран; щонайменше 3 поранених.

2015

22/01/2015 7:00, вул. Відродження 83: під час обстрілу селища, влучання семи снарядів у двір дому. Один поранений. Пошкодження: вибиті вікна по всьому (багатоповерховому) дому.
22–23 січня, 2015 вул. Зарічна, 141: під час обстрілу селища, влучання снарядів у двір будинку. Пошкодження: розбитий дах, вибиті вікна, вибиті двері.
Січ./лют., 2015 вул. Вишнева, 50: обстріл подвір’я з АГС. Пошкоджені теплиці, труби.
Кінець січня–початок лютого, 2015 дитячий садок: влучання снарядів попід дитячим садком. Пошкодження: вибиті вікна, побиті двері.
4/02/2015 11:00: обстріл селища, під час якого загибла місцева мешканка, було поранено щонайменше 4 особи. В центр селища влучило щонайменше 17 снарядів. Згоріла сільрада.
6/02/2015 вул. Миру: під час обстрілу з боку Михайлівки, 3 снаряди влучили в двір дому.
Лютий, 2015 вул. Миру, зупинка за мостом: снайперським вистрілом з боку колгоспу (де стояли солдати ЗСУ) було пошкоджено фронтон будівлі. Осколком поранено місцеву мешканку.
15/04/2015 вул. Виноградна: під час обстрілу селища, влучання двох снарядів по вулиці. Один дім знищено повністю, інший вдалося відновити після отриманих пошкоджень.
22/05/2015 вул. Первомайська, 124: під час обстрілу селища, влучання в двір дому. Пошкодження: знесена стіна, вибиті вікна, розбитий дах, розбита кухня.
12/07/2015 вул. Жовтнева (Вишнева), 181: під час обстрілу селища, влучання в двір дому. Пошкодження: побита стіна, розбитий дах; у сусідньому домі (№183) вибиті вікна і двері.
10/08/2015 поворот з вул. Миру на вул. Зарічну: влучання 120-мм снаряду. Осколками було поранено місцеву мешканку.
16/08/2015 Верхньоторецька амбулаторія загальної практики і сімейної медицини: під час обстрілу селища, влучання в амбулаторію.
1/12/2015 вул. Миру, 137: влучання снаряду в дім.

2016

Квітень, 2016 вул. Миру, 22: під час обстрілу, куля влучила в дім.
13/04/2016 вул. Виноградна (Комсомольська), 48: влучання снаряду в двір. Пошкодження: вибиті вікна.
15/04/2015 вул. Виноградна (Комсомольська), 48: влучання снаряду у двір. Повністю згорів дім, лишилися лише стіни першого поверху.
15/04/2015 вул. Жовтнева: під час обстрілу повністю згорів дім.
17/04/2016 вул. Миру, 22: мешканець отримав поранення від вибуху снаряду в дворі дому.

2017

Червень, 2017 близько 6-ї ранку, вул. Вишнева, 50: влучання снаряду з БМП–1 в дім і город. Пошкоджено дах. Припустимий напрям на вогневу позицію – автобусна зупинка «Комітет незалежних селян», сел. Красний Партизан (дачна ділянка, де стоять військові т.зв. «ДНР»).
2/12/2017 магазин «Хуторок»: смертельне кульове поранення місцевої мешканки.

2018

19/05/2018 вул. Жовтнева (Вишнева), 183: влучання снаряду в дім. Снаряд не розірвався. Напрям на вогневу позицію: орієнтовно Пантелеймонівка.

2019

Червень, 2019 вул. Виноградна (Комсомольська), 48: влучання в город.

ШИРОКИНЕ

8/02/ 2015 — входження сил ЗСУ до селища, встановлення позицій на території дитячих таборів «Алиє паруса», «Романтіка»,
«Маяк». 12/02/2015: вивезення цивільного населення з селища. Попри заявлену евакуацію на 3 дні, повернутися місцеві мешканці не змогли. В селищі лишилися 39 цивільних осіб. Кожен опитаний свідок говорив про акти мародерства щодо своїх домівок з боку військових ЗСУ та так званої “ДНР” (однак цих свідчень менше). На доведення цих фактів, вони демонстрували фотографії, надані їм ВЦА.

2014

Листопад, 2014 перші обстріли селища (РСЗВ «Град», артилерія).

2015

12/02/2015 обстріл селища.
15/02/2015 вул. Радянська, 44: загибель місцевого мешканця від снайперського пострілу.
7/04/2015 пр. Миру, 2: влучання двох снарядів в дім – дім згорів повністю.
29-30/05/2015 вул. Миру: вбивство цивільного снайперським пострілом; поранення 3-х цивільних снайперським пострілом.
Травень, 2015 вул. Миру, 24/2: влучання снаряду в двір дому.
4/06/2015 6:00, вул. Миру 24/2: влучання снаряду в дім. Дім згорів повністю.

НОВТОШКІВСЬКЕ

Новотошківське – підконтрольне уряду України селище міського типу Попаснянського району Луганської області. До кінця
2015 року лінія оборони йшла понад трасою Р–66. Наприкінці 2015 року сили ЗСУ просунулися на 700 метрів за трасу і стали в полі. Найближчі військові позиції ЗСУ до дому за адресою вул. О. Ватажка, 2 (Новотошківське) розташовані за 280 метрів на південний захід, і за 470 метрів на південний схід. Найближчі позиції військових так званої «ЛНР» розташовані за залізничними шляхами, за 2,2 км від дому по вул. О. Ватажка, 2.

2014

Жовтень, 2014 початок обстрілів селища. Внаслідок одного з обстрілів біля зупинки на колишній вулиці Леніна (зараз — Соборній), вбило жінку. Іншу жінку, що йшла забирати дітей із школи, було поранено.

2015

1-2/01/2015 8:00, обстріл, помер місцевий житель, влучення снаряду у другий поверх 1 під’їзду будинку по вул. Олега Ватажка, 1. За словами свідка, це був мінометний обстріл. Після обстрілу 16 вирв біля будинків по вул. Олега Ватажка. Пошкоджено жилі будинки, вибито вікна.
14/01/2015 вул. Олега Ватажка, 2. Мінометний обстріл.
20-ті, січ., 2015 потужні обстріли селища з РСЗВ “Град”.
Лютий, 2015 постійні обстріли, в тому числі, школи. Дах з будівлі школи знесло вибуховою хвилею, 160 вікон було розбито. Прямим влученням розбито котельню школи.
Середина лют., 2015 вул. Олега Ватажка, 1. Приліт снаряду (ПТКР) поруч із будинком.
Осінь, 2015 мінометний обстріл, вул. Олега Ватажка, 1.

2018

Червень, 2015 нічний обстріл осколковими снарядами. Влучення були біля школи і башти. Після цього дітей з селища евакуювали в Кремінну.
Пошкодження: повилітали вікна будинку по вул. Олега Ватажка, 2, в магазині “Аеліта” і магазині промтоварів ФОП Міхєєва.
14/07/2018 21:30, вул. Олега Ватажка, 2. Мінометний обстріл, три влучення біля будинку, напрям — з боку Кіровського (“ЛНР”). Пошкоджено квартири, розбито вікна

ВОДЯНЕ

Водяне — поселення дачного типу, після грудня 2014 року адміністративно підпорядковане Комінтернівській сільській раді
Волноваського району. У 2014-2015 роках поселення було на лінії вогню між позиціями так званої “ДНР”, котрі були в селищі Комінтерново (тепер Пікузи) — приблизно 2 км від Водяного — та українськими військовими, розташованими на околиці селища Лебединське (3,5 км від Водяного). На початок 2016 року Водяне зайняли сили ЗСУ. Найбільш інтенсивні обстріли були 2016-2017 роках. Зараз в поселенні не залишилось жодного вцілілого будинку, постійно проживає 9 осіб. Обстріли трапляються досі. Документатори Truth Hounds поспілкувались з двома місцевими мешканцями, які постійно не перебували на території поселення протягом років війни та змогли засвідчити лише деякі факти обстрілів. Ось деякі з них:

“В 2016 или в 2017 году за 3 дня по Водяному выпустили 500 снарядов. Ми сидели в подвале, я считал, досчитал до 100, плюнул и заснул. И на следующий день тоже – досчитал до 150 и оставил”.
“Обстреливали в основном улицу на северо-восток отсюда. Возле моего дома около 30 воронок, 3 воронки от 152-го снаряда
– это самый мощный снаряд. Он оставил след 1,30м глубиной и 3 метра в диаметре. Другие 4 снаряда прилетело как-то – 5-6
метров в диаметре, и 2 метра глубиной. Один попал в нежилой дом и оголил 3 уровня фундамента.
В таких серъезных обстрелах военной необходимости не было. Тут военные были, да. Но как военному, мне это больше похоже на полигон – что на нас испытывают всякие сильные снаряды.”

[свідок D20VO01]

ІНШІ ІНЦИДЕНТИ, ЗАДОКУМЕНТОВАНІ TRUTH HOUNDS У ВОДЯНОМУ

2015

Серпень, 2015 вул. Дачна, обстріл. Зруйновано два дачних будинки, вбито худобу. Нічний обстріл, влучення у двір будинку (по вул. Дачна, навпроти будинку №5).
Листопад, 2015 вул. Дачна, 5, обстріл, влучання трьох снарядів в город.

2016-2017

Інтенсивні обстріли, влучання в будинок по вул. Дачній, 5, численні руйнування інших будинків та господарських споруд. Поранення місцевої жительки на території садівничого товариства “Металіст”

2018

17/06/2018 садівниче товариство “Металіст, ділянка 64. Поранення місцевого жителя осколком від осколочно-фугасного снаряду.

НОВОСЕЛІВКА

Новоселівка — село, що з грудня 2014 року підпорядковане Волноваському району Донецької області. Східними околицями селище виходить на заповідник, який спускається до річки Кальміус, що є природнім кордоном із так званою «ДНР». Селище зазнає постійних обстрілів з напряму Бойківського (непідконтрольного Уряду України).

2015

9/02/2015 21:00, вул. Шкільна, 32. Два снаряди впали на подвір’я, пошкоджено будинок і гараж, вбито собаку. Влучання також по вулицях Шкільна та Кооперативна.
10/02/2015 обстріл по вул. Кооперативна, зруйновано господарські споруди, понівечено техніку.

2016

15/08/2016 ніч, вул. Поштова, вул. Чехова та ферма. Обстріл, на фермі вбило худобу, пошкоджено техніку та склад фуражного зерна.

ЛЕБЕДИНСЬКЕ

Документатори Truth Hounds поспілкувались з місцевою жителькою, у якої внаслідок обстрілу загинули онук та онука. Це сталось 5 вересня 2014 року о шостій ранку, хоча сам обстріл почався о третій ночі. Снаряди влучали по жилому сектору селища. Оскільки на той час підвал будинку, де мешкає потерпіла, не був готовий для перебування під час обстрілу, жінка разом із малолітніми онуками (дівчинка десяти років та хлопчик семи років) була змушена шукати прихисток у бомбосховищі Лебединської міської ради, яка знаходиться у 20 метрах від будинку потерпілої. Однак бомбосховище було зачинене, тому людям довелось повертатись. На зворотній дорозі біля них влучив снаряд, від вибуху дівчинка загинула на місці, хлопчика та бабусю було поранено. Пізніше, у власному будинку, куди вдалось повернутись жінці з дітьми, помер і хлопчик. Потерпіла повідомила, що під час обстрілу поранення отримали і інші жителі селища. Точних даних про руйнування,
так само, як і про розташування військових, немає. Про останніх відомо, що вони стояли десь “на першій і другій вулиці селища”.

НОВОЛУГАНСЬКЕ

Новолуганське — прибережне до Вуглегірського водосховища селище, розташоване за 30 кілометрів на південний схід від Бахмута. Економічне життя селища зосереджене навколо діяльності Бахмутського аграрного союзу — одного з найбільших українських підприємств промислового свинарства. Позиції українських військових з 2016 року стоять на південній межі селища — на території Бахмутського аграрного союзу. Ще одні українські позиції прикривають Новолуганське з південно-західного боку — на дорозі до окупованого Доломітного. Єдиний можливий військовий об’єкт у селищі — пункт військових медиків у гуртожитку в центрі Новолуганського.

Наслідки влучання снаряду РСЗВ “Град”, вулиця Мічуріна, селище Новолуганське, грудень 2017

Вісімнадцятого грудня 2017 року стався обстріл селища з РЗСВ “Град”.
За словами опитаного потерпілого, ракета “Граду” влучила прямо в двір його будинку, що знаходиться по вул. Мічуріна, 9. Снаряд впав за 3 метри від самого будинку та 3 метри від машини, яка стояла в дворі. Сам чоловік на момент влучання
був у будинку. Внаслідок влучання машину було понівечено, будинок пошкоджено. З землі стирчав довгий боєзаряд від граду, хвостовик розколовся на осколки. Напрямок боєзаряду вказував на Горлівку, звідки вівся вогонь. Також чоловік
стверджує таке:

“В Горловке есть знакомые, позвонили просить есть ли у вас военные в частном секторе. Знакомые сказали, что слышали от своих военных, что частный сектор сотрут с лица земли, и через неделю было в нам попадание”.

[свідок D20NL01]

КРИМСЬКЕ

Кримське – село у Луганській області, підконтрольне Уряду України. Протягом літаосені 2014 року кількаразово опинялося підконтрольним так званій «ЛНР». До 2015 року на території селища часто діяли диверсійні групи так званого «війська донського», підконтрольного так званій «ЛНР». Селище часто зазнає обстрілів з боку контрольованого так званою «ЛНР».

1. Виконавець вбив одну чи декілька осіб.
2. Ці особи перебували під захистом однієї або декількох Женевських конвенцій 1949 року.
3. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про захищений статус особи/осіб.
4. Діяння мало місце в контексті міжнародного або неміжнародного збройного конфлікту і було пов’язане з ним.
5. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту.

Нижче представлено детальний опис фактичних даних, які зібрали документатори Truth Hounds, а також зроблене на їх основі та з використанням даних із відкритих джерел розслідування решти подій, які в сукупності свідчать про скоєння воєнного злочину у вигляді умисного вбивства стосовно мирного населення під час військового конфлікту на Донбасі.

5.2.1. Вбивство трьох членів ромської родини з смт. Щотове у вересні 2014 року.

Географічна та контекстуальна довідка

Щотове – селище міського типу на непідконтрольній уряду України частині Луганської області, на півдні межує з м. Антрицит. Через селище проходять автомобільна дорога Т 1321 і залізниця. 5 травня 2014 Антрацит та інші сусідні міста Луганщини, розташовані біля російського кордону, захопили представники “Всевеликого війська Донського” (ВВД) з формування так званого отамана Миколи Козіцина. В серпні 2014 військовими 30-ої Бригади ЗСУ була здійснена спроба повернути контроль над Антрацитом та навколишніми територіями, але вона виявилась неуспішною.

Підрозділи, що діяли в непідконтрольному Україні Антрациті на 2014-2015 рр:

▶ Загони Миколи Козіцина в Антрациті під загальним керівництвом В’ячеслава Пінежаніна (04.02.1977), позивний «Прапор». У вересні 2014 був комендантом Антрацита від Козачої національної гвардії ВВД, полковник. 28 листопада 2014 був убитий в перестрілці з «Народної міліцією» т.зв. “ЛНР”. До 10 квітня 2015 за так звана “ЛНР” за підтримки російських військових повністю зачистила Антрацит від представників «Казачої національної гвардії» Миколи Козіцина.
▶ Військова комендатура Народної міліції ЛНР під командуванням “Чорного”.
▶ Загін “Лешого”.
▶ Загін “Русь” під командуванням Бондаренка. Бондаренко Сергій Михайлович, 27.08.1976 р.н., зареєстрований за адресою м. Антрацит, вул.Чернишевського, 13/2, позивний “Бондарь”, “Бендекс” або ж “Бендикс”. В серпні 2014 року почав командувати збройним підрозділом “Русь”. На початку 2015 Бондаренко виступив з різкою критикою керівництва ЛНР, і навесні того ж року намагався чинити опір угрупованню Плотницького, проте останньому вдалося взяти під контроль всі конкуруючі угрупування, а сам Сергій Бондаренко кілька місяців переховувався в Антрациті та Ровеньках, проте був заарештований 12 грудня 2015 року та звинувачений у злочинах, в яких за наказом Бондаренка С., а також ним особисто,
були вбиті особи з числа цивільного населення. Розслідування діяльності цього угрупування взяло на себе
так зване «МВС ЛНР». За фактами злочинної діяльності Бондаренко С.М. так зване “СО Антрацитовского
ГРОВД МВД ЛНР” порушило проти нього кримінальні справи. Серед довгого списку обвинувачень Бондаренка в насильному заволодінні чужим майном, погрозах, побиттях та вбивствах фігурує інцидент вбивства трьох членів однієї ромської родини у вересні 2014 року: Федоренко Марини Олексіївни, 1964 р.н., Відак Маргарити Олександрівни, 1986 р.н. та її доньки
Відак Ляни Раджовни, 2007 р.н., та подальше приховання їх тіл.

Деталі інциденту

Попередньо ці жертви у 20-их числах липня 2014 через початок бойових дій виїхали зі своїх будинків у смт. Щотове до родичів в Росію. Дев’ятого вересня 2014 вони повернулись, аби перевірити стан своїх будинків, які виявились ограбованими. За словами Надії Відак (мати загиблої Маргарити Відак та бабуся загиблої Ляни Відак), останній раз її донька виходила на телефонний зв’язок 9 вересня 2014 близько 10-11 ранку, коли перетинала митницю в Новошахтинську. У звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини під назвою “Ответственность за убийства в Украине с января 2014 года по май 2016 года”про цей інцидент повідомляється, що “у той самий день шість озброєних казаків (швидше за все, вони були з так званої збройної групи «Русь») прийшли в їх будинок, імовірно, щоб перевірити місцеві чутки про те, що “ці цигани сховали в своєму саду золото, і саме тому вони періодично повертаються”.
Після того, як дорослі жінки вступили в перепалку з озброєними казаками, останні (один з них мав позивний Поп) відвезли їх і дівчинку в м. Антрацит на «допит». Як повідомляється, командиру збройної групи «Русь» по телефону повідомили про затримання двох ромських жінок і дівчинки”. Повернувшись 17 вересня 2014 у Щотове розшукувати своїх зниклих родичів, Надія Відак з’ясувала у сусідів в Щотове, що 10 вересня 2014 її рідних забрали “ополченці”. Протягом осені 2014 пані Надія
верталася із заявами про зникнення своїх рідних до різноманітних представників реальної на той час влади в м. Антрицит — до начальника комендатури міста з позивним “Чорний”, до командира підрозділу “Русь” Бондаренка, до “Прапора” – місцевого представника “казаків” Козіцина, до Стеца Миколи Васильовича в міський відділок міліції м. Антрацит. За її словами “Чорний” порадив їй розмістити на телебаченні інформацію про розшук рідних разом з їх фотографіями, що вона і зробила на місцевому телеканалі “Антел”. 8 листопада 2014 були знайдені трупи за селищем Оріхове в полях. За словами Надії Відак, слідчий Руслан з райвідділу в Фоміновці показав фото трупів її рідних, яких вдалося впізнати тільки за одягом. На той момент тіла вже піддалися сильному розкладанню. У всіх трьох жертв були прострелені і обмотані скотчем голови.
Сергій Бондаренко наказав своєму підлеглому Віктору Кабану організувати похорон 10 листопада 2014 на місцевому кладовищі в Щотове. За словами сина Надії, який також повернувся з Росії для участі в похоронах рідних, Бондаренко наказав їм за два дні покинути місто.

За свідченням Надії Бондаренко, під час однієї із зустрічей зізнався:
“Я не зобов’язаний перед вами виправдовуватися, що сталося з вашими рідними, я знав що привозили циганок, але я був на
фронті. Я їх навіть не бачив в очі, і наказ вбивати не віддавав”.
На відео “Командир подразделения Русь о ситуации на Луганщине”, починаючи з 22:32, Бондаренко підтверджує, не називаючи конкретних імен, що до нього привозили “циган”, і що з ними “проводились дискусії за участі рук”. В іншому відео10 починаючи з 12:50 Бондаренко розповідає про виселення ним “циган” з Антрацита, та про родичку родини загиблих ромів, яку він затримував на день та тримав “на підвалі” напередодні зникнення трьох інших членів родини. В соціальній мережі ВКонтакте на сторінці “Гуманитарный батальон помощи детям “Дорога Добра”, де було розміщене вищезазначене відео, в описі11 до нього зазначається, що “Сергію Бондаренко вдалося вислати з міста всіх циган, які гнобили місцеве населення, залякували і грабували”. Навіть на той період часу, коли “Бендикс” ще не почав проводити свою політику в місті, до нього відправляли спійманих ромів. Сам Бондаренко стверджує, що він не вбивав їх, не позбавляв волі, він просто виселяв їх з міста”. До початку війни в Щотове проживало близько 15 ромських родин. За інформацією пані Надії, яку вона отримала від своїх родичів, що продовжують проживати в окупованому Щотове, всередині вересня 2020 року з’явилась непідтверджена інформація, що Бондаренко втік з місця ув’язнення, і місцеве ромське населення боїться помсти з його боку.

Можлива правова кваліфікація діянь

1. Виконавець вбив одну або кількох осіб (об’єктивна сторона).
2. Такі особи знаходилися під захистом Женевських конвенцій 1949 року (предмет злочину).
3. Виконавцю було відомо про захищений статус осіб (суб’єктивна сторона).
4. Виконавець умисно скоїв вбивство (суб’єктивна сторона)
5. Діяння мало місце в контексті міжнародного чи неміжнародного збройного конфлікту чи було пов’язане з ним (об’єктивна сторона).
6. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту (суб’єктивна сторона)

Виконавець вбив кількох осіб. Вбивство, для того, щоб були кваліфіковані за статтею 438 КК України, може бути скоєним як у формі дії, так і бездіяльності/упущення (як це підтверджується практикою МКС, наприклад, у рішенні по справі Katanga and Ngudjolo, ICC PT. Ch. I, ICC-01/04-01/07-717, para. 287). Із задокументованої та викладеної тут інформації видно, що Бондаренко С.М. якщо навіть не віддавав безпосереднього наказу щодо вбивства цивільних осіб, то йому принаймні було достеменно відомо про те, що згадані особи знаходилися під контролем підпорядкованого йому військового підрозділу. Більше того, Бондаренко С.М. свідомо відкидав будь-яку свою відповідальність за пошук відповідальних за вбивство осіб та всіляко намагався видворити зацікавлених в правосудді родичів убитих зі Щотового (зокрема через наказ родичам загиблих залишити Щотове протягом 2 днів). Звісно, доведення поза розумним сумнівом вимагає більш точного з’ясування обставин справи та прив’язки дій Бондаренко С.М. до вбивства цивільних осіб. Проте наразі можна стверджувати, що зібрані факти створюють розумні підстави вважати, що Сергій Бондаренко є винним у скоєнні злочину у формі вбивства, передбаченого статтею 438 КК України. Об’єктом злочину були особи захищені Женевськими конвенціями. Женевська конвенція IV 1949 року (див. статті 4, 13 та 20) та Додатковий протокол ІІ 1977 року (див статті 4 та 13) захищає цивільне населення воюючої сторони від актів насильства, зокрема вбивств. Задокументоване вбивство скоєне саме щодо осіб, які не брали безпосередньої участі у збройному конфлікті (більше того, не мали жодного стосунку до збройних сил воюючої сторони та, в будь-якому разі, знаходилися поза зв’язком з безпосередніми воєнними діями) та були громадянами воюючої сторони – України. Таким чином, очевидним є виконання в описуваному випадку вимоги щодо об’єкту нападу (в українській правовій
термінології – предмету злочину). Виконавцю було відомо про захищений статус осіб. Практика міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc (дивися, наприклад, справу МКТЮ Prosecutor v. Tadić, Case No. IT-04-1-AR72-A, para. 166) випрацювала підхід, згідно якого потрапляння осіб у владу воюючої сторони в силу заняття певної території такою стороною, означає поширення на цих осіб захисного статусу за Женевськими конвенціями 1949 року. Аналогічний підхід був сприйнятий МКС (дивися, наприклад, рішення Міжнародного кримінального суду у справі Katanga and Ngudjolo, ICC PT. Ch. I, ICC-01/04-01/07-717, para. 289-292). Таким чином, щойно територія смт. Щотове потрапила під реальний контроль, серед інших, підрозділу «Русь», особи, що проживали на території цього селища, автоматично отримали захисний статус за МГП. Неможливо уявити ситуації за якої б члени підрозділу «Русь», а тим більше його очільник, не розуміли того, що цивільні мешканці селища були
захищеними особами та не були легітимними військовими цілями. Виконавець умисно скоїв вбивство. Найперше, для встановлення існування суб’єктивного елементу розглядуваного воєнного злочину, необхідно визначитись із застосовним у
випадку скоєння вбивства стандартом вини суб’єкта. Римський статут, Елементи злочинів та практика МКС пропонують користуватися високим стандартом прямого умислу. Втім, Додатковий протокол І, до якого відсилає стаття 438 КК України, та який згадує про криміналізацію порушень МГП, не відповідає так однозначно на питання допустимого рівня вини для покарання за воєнні злочини цього типу. Наприклад, МКТЮ, роз’яснюючи статтю 85(3) ДП І щодо вини, вказував, що злочин у вигляді вбивства можна скоїти і у формі необережності – як то коли завдається серйозних пошкоджень особі, без прямого наміру заподіяти смерть, проте коли вона є ймовірним наслідком таких пошкоджень (див. наприклад рішення МКТЮ у справі
Prosecutor v. Kordić and Čerkez, Case No. IT-95-14/2-A, para 36). З врахуванням того, що вбивство за статтею 438 КК може бути скоєне як у формі дії, так і у формі бездіяльності, можна стверджувати, що вимога до наявності умислу (принаймні коли йдеться про необережність) у випадку з розглядуваним злочином виконується.

Діяння мало місце в контексті міжнародного (чи неміжнародного конфлікту) збройного конфлікту. Воєнний злочин у вигляді
вбивства може бути скоєним як у зв’язку з міжнародним, так і неміжнародним збройним конфліктом. Зіткнення між проурядовими та сепаратистськими (проросійськими) силами на Сході України принаймні в кінці квітня 2014 року досягли такого рівня інтен-сивності і організованості, щоб їх можна було характеризувати як збройний конфлікт. Цей висновок відображений серед іншого в звіті Канцелярії прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) за 2016 рік, де підкреслюється, що до 30 квітня 2014 року на Сході України було запущено застосування міжнародного гуманітарного права. Крім того, звіт відзначає, що неурядові збройні формування так званих «ДНР» і «ЛНР» на той час були досить організовані, щоб кваліфікуватися як учасники неміжнародного збройного конфлікту. Згідно зі згаданим звітом Канцелярії прокурора МКС, паралельний міжнародний збройний конфлікт між Україною і Росією виник не пізніше ніж 14 липня 2014 року, коли було зафіксовано пряма військова інтервенція збройних сил Російської Федерації (а отже він існував у вересні 2014 року).
Усі наступні звіти Канцелярії прокурора, що стосуються ситуації в Україні, повторюють висновки з документа 2016 року. Всі вони також відзначають, що попередній висновок про паралельність конфліктів може бути переглянутий після додаткового вивчення ситуації на користь кваліфікації всього конфлікту на Сході України як міжнародного. Подібний перегляд стане можливим у разі встановлення хоча б загального рівня контролю неурядових збройних формувань в Україні з боку РФ. Задля систематичного та одноманітного національного представлення подій на Сході України варто розглядати збройний конфлікт на сході України як міжнародний збройним конфлікт. Російська Федерація здійснює загальний контроль за неурядовими збройними формуваннями на сході України. Це неодноразово підтверджувалося прямими
доказами, як то: знаходження російського озброєння на території України, перетином ним україно-російського кордону, перетином кордону збройними силами РФ без маркування, фінансування військових операцій РФ, загальним керівництвом значною частиною операцій військовослужбовцями РФ. Усе це перетворює збройний конфлікт на Сході України на міжнародний збройний конфлікт. Попри те, що підрозділ «Русь», очолюваний виконавцем описаного в аналітичній довідці
злочину, часом протиставляв себе «титульним» збройним силам контрольованим РФ, він все ж знаходився під загальним контролем РФ. Про контекстуальну вмонтованість діяння в міжнародний збройний конфлікт може свідчити приналежність виконавця до збройного підрозділу, що розташовувався в смт. Щотове та контролював територію селища (включаючи часті втручання в щоденну діяльність, позбавлення власності тощо мешканців селища).
Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту. Ця вимога не передбачає необхідності здійснення виконавцем однозначної кваліфікації збройного конфлікту (як міжнародного чи неміжнародного). Достатнім є базове усвідомлення того, що збройний конфлікт мав місце. В ситуації, що розглядається, виконавець усвідомлював існування збройного конфлікту, про що свідчить хоча б командування ним так званим підрозділом «Русь», що
принаймні частково контролювався Росією. Більше того, він брав активну участь у збройних діях і взаємодіяв з іншими військовими підрозділами в регіоні. Таким чином йому було поза розумним сумнівом чудово відомо про існування збройного конфлікту.

ВИСНОВОК: Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що вбивство трьох цивільних осіб в смт. Щотове Луганської області може бути кваліфіковане за статтею 438 КК України.

Стаття 438 відсилає до порушень міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України. Описані в довідці діяння порушують цілий ряд положень міжнародних договорів, як то:

7. Стаття 3, спільна для чотирьох Женевських конвенцій забороняє будь-які посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема всякі види вбивства. Ця стаття застосовується до обох видів збройних конфліктів та є своєрідною міні-конвенцією, що гарантує мінімальний захист жертвам збройних конфліктів.
8. Подібний мінімальний перелік гарантій міститься в статті 75 Додаткового протоколу І, яка відзначає, що «Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров’ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: – вбивство; – катування всіх видів – фізичні чи психічні; – тілесні покарання; – колективне покарання; – погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій».
9. Більш конкретні гарантії встановлені окремо для міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів. ЖК IV (стаття 32) забороняє прийняття будь-яких заходів, що можуть заподіяти фізичне страждання або призвести до знищення цивільних осіб (стосується цивільного населення).
10. Подібні гарантії та заборони містяться й в ДП І (стосується міжнародного збройного конфлікту). Так, статті 11, 17, 51 містять положення про недопустимість насильства чи погрози насильством.
11. Що ж до неміжнародного збройного конфлікту, то на додаток до загальних гарантій зі спільної для усіх Женевських конвенцій статті 3 та статті 75 ДП І, присвячений таким конфліктам ДП ІІ містить аналогічний до запропонованого вище, каталог заборон вбивств та насильства, що матеріалізований у статтях 4 та 13 Протоколу.

5.3. НЕЗАКОННЕ ЗАТРИМАННЯ, ПОЛОН, КАТУВАННЯ ТА ІНШЕ НЕЛЮДСЬКЕ ПОВОДЖЕННЯ

Збройний конфлікт на сході України вилився у величезну кількість затримань, викрадень, ув’язнень, точна кількість яких
досі невідома й значно перевищує офіційні цифри. На жаль, більшість таких випадків супроводжуються (або самі по собі є) катуваннями та іншим нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням. Сотні цивільних та полонених комбатантів утримувались без обвинувачень або процесуального супроводу в імпровізованих в’язницях на непідконтрольних уряду України територіях так званих “ДНР” та “ЛНР”. Змушені констатувати, що представниками українських збройних сил, добровольчих батальйонів та правоохоронних органів також було вчинено подібні серйозні правопорушення стосовно осіб, підозрюваних в сепаратизмі чи інших злочинах. Truth Hounds вже робили ретельні дослідження цих явищ, їх можна знайти у звітах “Говорять застінки”12 та “Незаконні затримання та катування, здійснені
українською стороною в зоні збройного конфлікту на Сході України”13. Вказані вище діяння є серйозним порушенням МГП та можуть бути кваліфікані, як воєнний злочин згідно зі статтями 8(2)(a)(ii)-2 (або 8(2)(c)(i)-3) Римського статуту, за наявності таких ознак:

1. Виконавець заподіяв сильні фізичне чи психічне страждання.
2. Особа/особи, яким заподіяли страждання, перебували під захистом однієї або декількох Женевських конвенцій 1949 року.
3. Виконавцю були відомі фактичні обставини, які свідчили про захищений статус осіб.
4. Діяння мало місце в контексті міжнародного (або неміжнародного) збройного конфлікту і було пов’язане з ним.
5. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту.

Сукупність вищевказаних ознак кваліфікують діяння у вигляді нелюдського поводження, як воєнний злочин. У випадках, коли заподіяння страждань здійснювалось з певною метою (залякування, отримання інформації, тощо). Такі діяння кваліфікуватимуться, як воєнний злочин у вигляді катувань та підпадатимуть під дію статей 8(2)(a)(ii)-1 та 8(2)(c)
(i)-4 Римського статуту. Що ж до незаконного ув’язнення, то дані діяння визнаються воєнним злочином лише за наявності міжнародного збройного конфлікту, криміналізується ст. 8(2)(a)(vii)-2 Римського статуту та складається з таких елементів:

1. Виконавець позбавив волі одну або декількох осіб, утримуючи їх в певному місці.
2. Такі особи перебували під захистом однієї або декількох Женевських конвенцій 1949 року.
3. Виконавцю були відомі фактичні обставини, які свідчили про захищений статус осіб.
4. Діяння мало місце в контексті міжнародного (або неміжнародного) збройного конфлікту і було пов’язане з ним.
5. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту.

Далі наведено розслідування експертів Truth Hounds даного виду воєнного злочину, зробленого на основі зібраних доказів (свідчень потерпілих, фотографій, а також даних з відкритих джерел), яке обґрунтовує скоєння воєнного злочину у вигляді незаконного затримання та такого, що принижує гідність, поводження. Додатково представлені випадки затримання та утримання із застосовуванням сили місцевих жителів представниками українських збройних сил та бойовиків так званої “ДНР”.

5.3.1. Незаконне затримання цивільної особи в Донецьку 3 лютого 2017 року.

Інформаційна довідка та обставини затримання.

Потерпіла: Бучок Валентина Миколаївна (1965 р.н.) – цивільна особа, яка працювала монтеркою на підприємстві «ДТЕК» у Донецьку, – потрапила у полон силовиків так званої «ДНР» 3 лютого 2017 року. Потерпілу взяли в полон в непідконтрольному уряду України Донецьку. Її забрали на шляху до роботи – до офісу ДТЕК на вул. Постишева, 99. Вона спинилася на вулиці Челюскінців, попід житловим будинком №121, де її схопив чоловік, якого потерпіла ідентифікувала як Юлаєва Марата Равілійовича, громадянина Узбекистану. Він затребував у неї паспорт і висловив претензії щодо її перебування під цим домом. Після того, як чоловік побачив посвідчення ДТЕК у постраждалої, він заявив про те, що українські підприємства на території так званої «ДНР» не працюють, а потім сказав, що викликає поліцію. Машина, яка прибула на його виклик, була цивільною, а три особи всередині неї були у військовому камуфляжному одязі і озброєні. Вони одразу забрали у потерпілої паспорт і два телефони та відвезли жінку до приміщення Ворошиловського районного відділку поліції України у місті Донецьк. Потерпілу повели в напівпідвальне приміщення, де завели в кабінет, в якому перебували дві особи у синій формі, які представилися слідчими. Вони почали опитувати Бучок В.М., у грубій формі оглядати її сумку, мусили роздягнутися, а потім написали на листі А4 «ДТЭК ШПИОН», дали їй в руки і сфотографували так. Опісля названі слідчі подзвонили у тамтешнє «МДБ» (Міністерство державної безпеки — прим.), після чого запросили до кабінету «представника МДБ», який перевів потерпілу до кабінету навпроти. Там, після вивчення телефонів затриманої, чоловік почав кричати,
що Валентина є шпигункою. Після цього, Бучко В.М. одягли на голову і до поясу пакет, скували руки кайданками, і «представник МДБ» повів її в машину, якою повезли її в «МДБ» – свідкиня говорить про адресу бульвар Шевченка, 24 або 26. За адресою вул. Шевченка, 26, якраз і розташоване так зване «МДБ ДНР» – на місці Інституту економіки та торгівлі. Там, за відчуттями потерпілої, її підняли на 3-й поверх – спершу сходами, а потім ліфтом — завели до кабінетного приміщення і, не знімаючи з пакету і кайданків, посадили на стілець і почали допитувати, періодично завдаючи їй ударів по голові. Невідомі особи випитували: «Признавайтся, ты убила «Моторолу?». Потерпіла визначила, що всього її допитувало 4 особи, включно з тими, хто її туди привіз. Особа, яку Валентина ідентифікувала як старшу з-поміж інших, погрожувала їй відрубати ноги і викинути під Ясинуватою, а потім – застрелити і згноїти у підвалі. Зрештою він сказав, що більше не битиме і говоритиме з нею «за протоколом». За відчуттями потерпілої, в приміщенні так званої “МДБ ДБР” вона провела 20 годин, протягом яких їй не давали води і не давали виходити до вбиральні. Вночі, приблизно о 2-ій ночі, за відчуттями потерпілої, її посадили в машину і відвезли до якогось іншого приміщення, де записали дані, зняли кайданки і відвели до невеликого приміщення, де дозволили зняти пакет. Валентина визначила, що перебуває на заводі ізоляційних матеріалів, де вона бувала до війни (колишній завод ізоляційних матеріалів, арт-резиденція до війни «Ізоляція», вул. Світлого Шляху, 3). Жінку закрили у колишньому кабінеті заводоуправління, який використовувався як камера. У камері стояли два дво поверхових металевих ліжка, постійно горіло світло і була камера відеоспостереження. Разом із нею в камері перебували ще три жінки.
Потерпіла ідентифікувала особу, яка відповідала за господарську частину у місці утримання, як Дениса Павловича Куликова
(або Куликовського). Наступні кілька днів жінку регулярно возили до «МДБ», де продовжували допитувати. Вона вирішила підписати будь-яке свідчення, тож на другий чи третій день підписала свід-чення про те, що нібито є шпигункою. З-поміж
осіб, які опитували потерпілу, вона ідентифікувала «старшого слідчого з особливо важливих справ» Ількєєва Іскандера Равилійовича; «державного захисника» Шишкіну Олену Миколаївну; «суддю» Стратейчук. Олена Шишкіна – донеччанка, яка відпрацьовувала захист обвинувачених у шпигунстві під час «судових процесів» у так званій «ДНР». Наразі вона є «депутаткою» «народної ради ДНР». Людмила Стратейчук, яка до війни працювала в Апеляційному суді Донецької області, наразі обіймає посаду «виконуючої обов’язки голови апеляційної палати при верховному суді ДНР» . 21 березня 2017 року потерпілу перевели в СІЗО. Там особа, яку потерпіла ідентифікувала як Орлянського, забрала у неї сережки з дорогоцінним камінням. Цю особу жінка також ідентифікує як «МДБ-іста». 11 грудня 2017 року «воєнний трибунал» засудив Бучко
В.М. до 17 років ув’язнення за «пропаганду ідеологію вищості української нації». 25 грудня 2017 року потерпілу сповістили про те, що вона йде на обмін полоненими.

Є інформація про особу на ім’я Куликовський Денис Павлович, прапорщик, лейтенант, який виконував функції «контролера відділу охорони МДБ ДНР» з 21 серпня 2014 року, його також часом називають «головою Ізоляції». Має позивні «Палич», «Пєрвий». До війни працював у колонії та СІЗО. Є інформація про те, що у лютому 2018 року він був усунений від роботи в «Ізоляції» через чергове побиття полонених.

Про своє перебування у СІЗО потерпіла свідчить таке:

▶ нацьковування співробітниками установи інших в’язнів проти неї, як проти «укропки»;
▶ відсутність або недостатнє харчування (саме в її раціоні);
▶ наявність комах, від укусів яких у жінки почалися серйозні алергічні запальні процеси;
▶ заливання фекаліями камери під час неполадок з каналізацією;
▶ утримування її в одній камері разом із ВІЛ-позитивними особами, особами з діагностованим гепатитом С, а також
про наявність осіб із туберкульозним захворюванням.

Можлива правова кваліфікація діянь

▶ Виконавець спричинив фізичну чи психологічну біль та страждання одному чи кільком особам (об’єктивна сторона).
▶ Такі особи знаходилися під захистом Женевських конвенцій 1949 року (предмет злочину).
▶ Виконавцю було відомо про захищений статус осіб (суб’єктивна сторона).
▶ Діяння мало місце в контексті міжнародного чи неміжнародного збройного конфлікту чи було пов’язане з ним (об’єктивна сторона).
▶ Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту (суб’єктивна сторона)

Виконавець завдав фізичних чи психологічних страждань. Завдання фізичних чи психологічних страждань, для того, щоб були кваліфіковані за статтею 438 КК України, повинно бути серйозним. Із задокументованої та викладеної тут інформації видно, що жінка потерпала від тривалого нелюдського поводження, що завдавало їй серйозних фізичних та психологічних
страждань. Це зокрема можна прослідкувати у наступному: обшук особи при затриманні проводили чоловіки, що змусили її при цьому роздягнутися, тривалий час жінка перебувала з пакетом на голові (поки її перевозили між будівлями та коли уже допитували); під час допиту потерпілу били по голові, погрожували розправою, тримали 20 годин без води та можливості скористатися вбиральнею; в ніч ний час, у місці її утримання постійно горіло світло, а камери були смердючими, сповненими комах, з несправною каналізацією тощо; їжі в потерпілої було мало, а раціон був надто помітно бідніший, ніж у інших затриманих через її політичні погляди. Потерпіла особи була захищена Женевськими конвенціями. Женевська конвенція
IV 1949 року захищає цивільне населення воюючої сторони. Задокументоване спричинення фізичного та психологічного болю та страждання було направлено проти особи, яка не брала безпосередньої участі у збройному конфлікті (більше того, не мала стосунку до збройних сил воюючої сторони) та була громадянкою воюючої сторони – України. Таким чином, очевидним є виконання в описуваному випадку вимоги щодо об’єкту нападу (предмету злочину).
Виконавцю було відомо про захищений статус осіб. Практика міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc (дивися, наприклад, справу МКТЮ Prosecutor v. Tadić, Case No. IT-04-1-AR72-A, para. 166) випрацювала підхід, згідно якого потрапляння осіб у владу воюючої сторони в силу заняття певної території такою стороною, означає поширення на цих осіб захисного статусу за Женевськими конвенціями 1949 року. Аналогічний підхід був сприйнятий МКС (дивися, наприклад, рішення Міжнародного кримінального суду у справі Katanga and Ngudjolo, ICC PT. Ch. I, ICC-01/04-01/07-717, para. 289-292). Таким
чином, щойно територія м. Донецька потра пила під реальний контроль збройних підрозділів так званої «ДНР», особи, що проживали на території міста, автоматично отримали захисний статус за МГП. Неможливо уявити ситуації за якої б члени так званої «МДБ», чи інших підрозділів, що організовували транспортування, допит та утримання потерпілої, а тим більше окремі очільники таких підроз ділів, не розуміли того, що цивільні мешканці міста були захищеними особами за МГП. Виконавець/виконавці умисно скоїли діяння, що завдавали фізичного та психологічного болю та страждань. Вимоги щодо умислу при скоєнні воєнного злочину у вигляд інелюдського поводження розглядалися в практиці МКС (дивися, наприклад, рішення
Міжнародного кримінального суду у справі Katanga and Ngudjolo, ICC PT. Ch. I, ICC-01/04-01/07-717, para. 359). Відповідно до цього рішення, умисел у випадку з досліджуваним злочином має бути прямим (проте допустимі дві його форми: dolus directus of the first degree та dolus directus in the second degree). Це означає, що виконавець/виконавці могли прямо не бажати настання фізичного та психологічного болю чи страждань потерпілої, проте свідомо допускати можливість їх настання через власні дії чи бездіяльність (упущення). Враховуючи викладений стандарт суб’єктивної сторони складу злочину, можна
стверджувати поза розумним сумнівом, що в діях виконавців задокументованого злочину, був присутній умисел достатньо для кваліфікації їх діянь за статтею 438 .

Діяння мало місце в контексті міжнародного (чи неміжнародного конфлікту) збройного конфлікту. Воєнний злочин у вигляді
нелюдського поводження може бути скоєним як у зв’язку з міжнародним, так і неміжнародним збройним конфліктом. Збройний конфлікт на сході України є міжнародним збройним конфліктом. Російська Федерація здійснює загальний контроль за неурядовими збройними формуваннями на сході України (включаючи контроль за силами безпеки так званої «ДНР»). Це неодноразово підтверджувалося прямими доказами, як то: знаходження російського озброєння на території
України, перетин ним україно-російського кордону, перетин кордону збройними силами РФ без маркування, фінансування військових операцій РФ, загальне керівництво значною частиною операцій військовослужбоцями РФ. Усе це перетворює збройний конфлікт на Сході України на міжнародний збройний конфлікт. Про контекстуальну вмонтованість діяння в міжнародний збройний конфлікт може свідчити приналежність виконавців до збройних сил так званої ДНР, той факт, озвучувана мета затримань – отримання свідчень про проукраїнську діяльність громадян на окупованій території тощо.
Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту. Ця вимога не передбачає
необхідності здійснення виконавцем однозначної кваліфікації збройного конфлікту (як міжнародного чи неміжнародного). Достатнім є базове усвідомлення того, що збройний конфлікт мав місце. В ситуації, що розглядається, сумнівів щодо усвідомлення існування збройного конфлікту не виникає, так як виконавці представляли збройні сили так званої «ДНР», контрольовані Росією, або ж сили безпеки, так званої «ДНР», також контрольовані Росією.

ВИСНОВОК: Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що обстріл захоплення і утримування громадянки України в Донецьку є злочином за статтею 438 КК України.

Стаття 438 відсилає до порушень міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України. Описані вище діяння порушують цілий ряд положень міжнародних договорів, як то:

Стаття 3, спільна для чотирьох Женевських конвенцій забороняє будь-які посягання на життя і фізичну недоторканність.
• Подібний мінімальний перелік гарантій міститься в статті 75 Додаткового протоколу І.
• Більш конкретні гарантії встановлені окремо для міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів. До прикладу, стаття 12, спільна для ЖК І та ЖК ІІ (конвенції стосуються поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії) забороняє застосування тортур, вбивств, залишення без медичної допомоги поранених та хворих. Стаття 17 ЖК ІІІ (стосується військовополонених) забороняє використання фізичних чи психологічних тортур, визначає також, що «ніякі інші заходи примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для отримання від них будь-яких відомостей». Стаття 87 цієїж конвенції не дозволяє застосування тортур або інших проявів жорстокості до військовополонених у якості покарань. Забороняється прийняття будь-яких заходів, що можуть заподіяти фізичне страждання або призвести до знищення цивільних осіб заборонене й ЖК IV (стосується цивільного населення). Стаття 32 Конвенції поширюється «не тільки на вбивства, тортури, тілесні покарання, каліцтва і медичні або наукові досліди, які викликаються необхідністю лікарського лікування особи, яка перебуває під захистом, так само і на будь-яке інше грубе насильство з боку представників цивільних або військових властей».
• Подібні гарантії та заборони містяться й в ДП І (стосується міжнародного збройного конфлікту). Так, статті 11, 17, 51 містять положення про недопустимість насильства чи загрози насильством.
• Що ж до неміжнародного збройного конфлікту, то на додаток до загальних гарантій зі спільної для ЖК статті 3 та статті 75 ДП І, присвячений таким конфліктам ДП ІІ містить аналогічний до запропонованого вище, каталог заборон насильства та тортур, що матеріалізований у статтях 4 та 13 Протоколу.

5.3.2. Інші випадки незаконного затримання, катування та іншого нелюдського поводження, задокументовані Truth Hounds.

ВЕРХНЬОТОРЕЦЬКЕ

6-7/11/2014 вул. Вишнева, 50: побиття чоловіка військовими т. зв. «ДНР», застосування електрошоку. Також обстріл дому з автомату.
7/07/2018 вул. Вишнева, 50: затримання й побиття місцевого мешканця військовими ЗСУ. Після втручання інших мешканців постраждалого відпустили.

ТРЬОХІЗБЕНКА

Липень, 2014 — вул. Тюленіна, 51. Викрадення бійцями батальйону “Айдар” місцевого жителя з двору, де проживала його матір й у її присутності. Разом із чоловіком “айдарівці” забрали автомобіль. Затриманого відвезли в приміщення дитячого садку й протримали там добу. Не били, здійснювали психологічний тиск, вимагали гроші за повернення автомобіля. Також про викрадення цивільних представниками батальйону “Айдар” у 2014 році місцева жителька свідчить таке:
“Главу поссовета, Черникова Алексея Алексеевича, «Айдар» не раз забирали в детсад. Сейчас он с семьей неизвестно, где, выехали из села, можно сказать, сбежали от репрессий. Машину их «Айдар» забрал с концами. Отца Александра и матушку забирали по обвинению в пособничеству сепаратистам. Матушка в Луганске, переехала. Отец Александр умер. Пару
раз его забирали и отпускали. Машину забирали — серебристую десятку, но отдали потом. Отец Александр в свое время курировал булавинское движение в Трехизбенке, это отдельное направление в казачьем движении — может, в этом причина.”

[свідок D20TZ01]

ШИРОКИНЕ

18/02/2015 вул. Пушкіна, 9: побиття і пограбування місцевого мешканця. Після побиття його зв’язали і кинули до підвалу. 21/02/2015 військові так званої «ДНР» дістали його і відвезли до лікарні у непідконтрольному українському уряду Новоазовську, де той помер.

ЖОВАНКА

8/08/2014 блокпост “Майорське”: захоплення та побиття українськими військовими місцевого жителя з Жованки. За словами його матері чоловіка схопили військові, звинувативши, що той коригувальник, закинули в окоп і катували його там: тримали зі зв’язаними руками, били, годинами тримали на сонці з зав’язаними шортами на голові. Після цього відпустили й привезли в лікарню м. Торецьк. Повторне захоплення чоловіка сталось за рік, в серпні 2015, також на блокпосту “Майорське”. Мати потерпілого стверджує, що це усе скоювали бійці 17-ої бригади ЗСУ. Від них жінці лунали погрози, в тому числі, що спалять їх із сином будинок. Зараз чоловіка немає в живих, підірвався на розтяжці у 2017-му році.

5.4. РОЗГРАБУВАННЯ ТА ПРИВЛАСНЕННЯ МАЙНА, ЯК ВОЄННИЙ ЗЛОЧИН.

Якщо у випадку з руйнуванням майна воєнним злочином є такі діяння по відношенню до власності ворога, то акт розграбування (або іншими словами, мародерства) є суворо забороненим МГП на території всіх сторін конфлікту безвідносно до приналежності самого майна. Мародерство визначається МГП як акт присвоєння певної власності для особистого користування без дозволу власника і з наміром позбавити власника майна. За міжнародним правом, мародерство не має мати широкомасштабний характер або економічну цінність. Важливою ж ознакою для кваліфікації цього діяння, як воєнного злочину, є скоєння його в контексті збройного конфлікту — як міжнародного, так і не міжнародного — із усвідомленням правопорушника про існування цього конфлікту. Крім цього, має враховуватись рівень тяжкості скоєного, та кожен випадок повинен оцінюватись окремо у світлі його наслідків та кількості жертв.

ВЕРХНЬОТОРЕЦЬКЕ

Є задокументовані факти розграбувань цивільного майна батальйоном ЗСУ «Донбас–1» від січня 2015. У січні 2015 року, після відступу з Красного Партизану, військові батальйону «Донбас–1» самовільно заселилися у дачні маєтки Верхньоторецького. Відомо про 6 фактів розграбованих домів; один дім, після розквартирування, військові спалили.

НОВОЛУГАНСЬКЕ

Влітку 2015 року розграбування продуктового магазину групою невстановлених осіб у чорній формі та з нашивками у вигляді прапору РФ.

ПИЩЕВИК

Захоплення бійцями так званої “ДНР” цілого п’ятиповерхового жилого будинку у 2015 році.

ШИРОКИНЕ

Документатори Truth Hounds мали нагоду поспілкуватись із колишніми жителями Широкиного, яких терміново евакуювали у
лютому 2015 року. Оскільки людям пообіцяли, що їх відсутність у селищі триватиме не довше трьох днів, багато хто не брав великої кількості речей із собою. Проте в подальшому повертатись у Широкине було заборонено. Відтак, люди дізнавались інформацію про свої домівки з фотографій, які за запитом військово-цивільної адміністрації робили військові, а також з відкритих джерел — телебачення та інтернету. Під час розмови кожен опитаний свідок говорив про акти мародерства щодо своїх домівок з боку військових ЗСУ. На доведення цих фактів, вони демонстрували фотографії, надані їм ВЦА.

КРАСНОГОРІВКА

Задокументовано випадок розграбування та привласнення майна так званого “войска Донского”, що дислокувався в Донецьку та його околицях. Місцевий житель свідчить: “База нашего ТОВ находилась на ул. Жуковского, 1в, в с. Старомихайловка. Там было 2 га площади, обнесено бетонным забором. Казаки пришли зимой 2015-го в конце января. Они заявились на предприятие, нас всех построили. Заставили держать паспорта раскрытыми. Представились, что они казаки «войска Донского» из Ростова. Старшим у них был здоровый 1.90 м жлоб. У него еще бельмо на глазу, как отличительная черта. Он ткнул мне автомат в живот, сказал — пошли показывай, что у тебя тут где. Я все показал. Он заставил меня открыть все помещения. А в 2016 году мой бизнес у меня отобрали. В начале 2016 года начались к нам претензии. На
наше предприятие в Старомихайловке приходили сепаратисты к нашим сторожам на предприятие. Сам я уже постоянно был в Красногоровке. Заставляли сторожей звонить мне и требовали привезти документы на предприятие. Я не повез. ДНР-овцы заехали через несколько дней, постреляли сторожевых собак. Разогнали сторожей. И с тех пор доступа к этим активам у меня нет. Они вывезли 47 единиц техники. Среди них 5 тракторов, бульдозер, 2 комбайна, грузовые автомобили, инкубационную станцию. Сделали на моем предприятии свою базу и до сих пор там живут».

[свідок D20KR01]

ПРОТЯГОМ МІСІЙ ДОКУМЕНТАТОРИ ЗАДОКУМЕНТУВАЛИ ТАКІ ФАКТИ ПОРУШЕННЯ МГП У 2020-МУ:

6. ФАКТИ НАПАДІВ НА ЦИВІЛЬНІ ОБ’ЄКТИ І НАСЕЛЕННЯ

ЗАДОКУМЕНТОВАНІ TRUTH HOUNDS У 2020 РОЦІ

ТРЬОХІЗБЕНКА

Дев’ятого травня 2020-го року, між 17:00 та 18:00, під час обстрілу селища Трьохізбенка, два снаряди влучили в ділянку жилого будинку за адресою вул. Степана Разіна, 109, внаслідок чого було пошкоджено дім і прибудови. Власниця дому свідчить про те, що обстріл з боку непідконтрольних Уряду України території розпочався у відповідь на постріли
військових ЗСУ «з боку стадіону». Свідкиня каже про два розриви попід своїм домом. Обидва пошкодили паркан, побили осколками дах, розбили сарай і три вікна в домі. Сліди вирв і осколковий слід чітко вказують напрямок на вогневу позицію, як на південний схід (азимут 210 градусів) – в напрямку непідконтрольних територій за річкою Сіверський Донець.

ВЕРХНЬОТОРЕЦЬКЕ

У Верхньоторецькому у 2020 році сталось кілька обстрілів цивільних об’єктів, в результаті яких було поранено місцеву жительку та завдано шкоди будинкам та господарським будівлям. Хронологія обстрілів така:

8/03/2020, 2 ночі вул. Жовтнева (Вишнева): під час обстрілу селища, влучання по вулиці. Пошкодження будинків №81, 83, 85, 87, 89, 93, 95.
Пожежі в домах №89, 95.
Квітень, 2020 під час обстрілу припустимо з РПГ влучання в помешкання за адресою вул. Вишнева, 32; а також в 5 домів біля магазину.
04/04/2020, 15:30 вул. Зарічна, 4: влучання снаряду в двір дому. Поранено місцеву мешканку.
04/05/2020 7:15 вул. Жовтнева (Вишнева), 50: влучання 4-х мін в двір дому;
влучання ще однієї – по вулиці понад домом. Згідно з коментарем військових, вистріляно було одну касету. Пошкодження: теплиця, дві пічки, три вікна, поранена худоба.

АВДІЇВКА

П’ятнадцятого червня 2020 року, близько 21:00, стався обстріл будинків по вулиці Леваневського 46 та 7. Внаслідок вибуху поранення отримала місцева жителька. Ось як вона описує ці події:

“15 червня 21-00 2020 року в сарай у дворі мого будинку було влучання. Я вийшла у двір, і якраз в цей час пролунав вибух й мені в правий бік потрапив осколок. Я викликала швидку, яка приїхала досить швидко і забрала в хірургічне відділення в Авдіївці. Перед вибухом я почула шум і тріск шиферу. Я стояла спиною до місця попадання, тому мені потрапило в спину. Дорогою в лікарню я встигла побачити ще одне влучення в будинок через дорогу на нашій вулиці (адреса будинку – Леваневського, 7). До цих двох влучень по нашій вулиці ми чули звуки бою приблизно в 18-00 в той же день. По звуку нам здавалося, що бої йдуть на Промзоні. Позиції українських військових знаходяться приблизно в 400 м в кожну зі сторін по
нашій вулиці. Там встановлені блок- пости. До позицій ДНР десь близько 2 км.”

[свідокD20AV01]

НОВОТОШКІВСЬКЕ

У 2020 році в цьому населенному пункті було зафіксовано один епізод обстрілу жилої зони. Це сталось 2 квітня, о 16:00. Удар прийшовся по прибудинковій території будинку по вул. Олега Ватажка, 2, всього в кількох метрах від п’ятиповерхівки. Зовсім поруч знаходиться школа. За словами очевидців, це був бліндажний снаряд, що увійшов в землю на 3 метри вглиб і там розірвався. На щастя, ніхто не постраждав.

ВОДЯНЕ

Селище Водяне також опинилось під вогнем у 2020-му, причому двічі. Свідчить місцева мешканка:

“Навесні 2020 року прилетіло з боку Коминтернового в город сусідів навпроти (будинку по вул. Дачній, 5 — прим.) . Там і зараз воронка в бур’янах. По напрямку хвостовика, який там до сих пір стирчить зрозуміло, що це прилетіло саме з боку Комінтернового. Останній обстріл Водяного був місяць тому, 26 липня 2020 року. Згорів будинок у Туника Сергія, собака його згоріла. Це на дачах ЗМК від заводу металоконструкцій. У тій частині селища військові позиції. Сергій зараз живе там в сусідському будиночку.”

[свідок D20VO02]

НОВОТОШКІВСЬКЕ

[свідок D20VO02]

НОВОЛУГАНСЬКЕ

12/02/2020 вул. Мічуріна, 9. Потрапляння фугасного снаряду в дах будинку, від чого той повністю згорів.
28/06/2020 23:00, вул. Дружби, 21, кв.5. Влучання кулі у скло балкону. Свідкиня стверджує, що пострілів було кілька, про що свідчать кульові отвори на зовнішній стіні будинку біля балкону.
28/06/2020 21:18, вул. Мічуріна. 26. Влучання кулі в будинок. За свідченнями мешканців, куля пробила вікно і застрягла в дзеркалі в серванті. Господарі знаходились вдома, за мить до влучання кулі свідкиня вийшла з кімнати. Також вона свідчить про те, що перед цим потраплянням весь вечір була перестрілка неподалік зі зброї, схожої на тяжкий кулемет. Після влучання також стріляли, ймовірно, зі снайперської гвинтівки чи автомату.
30/06/2020 вул. Мічуріна, 9. Обстріл зі стрілкової зброї, потрапляння по деревам і бочці в саду. На подвір’я якраз знаходились дві співробітниці організації “Червоний Хрест Україна”.

КРАСНОГОРІВКА

Не був 2020-ий спокійним і для жителів Красногорівки. Командою Truth Hounds задокуметовано такі випадки порушень МГП:

2/03/2020 07:00, вул. 1-го травня, 18. Поранено літню жінку, вибуховою хвилею вибило вікна, осколками поранило очі. Вибух стався на ділянці сусіда потерпілої.
05/2020 вул. Яблунева, 10, 12. Свідки стверджують, що постріли велись з позиції ЗСУ, які знаходяться в кар’єрі і біля ставка “Юбілейний” (за іншими свідчненями, з боку молодого дубового лісу). Вибухи спровокували пожежу будинку №10, снаряд влучив у веранду дому, пошкодивши також гараж. Пошкоджено дах і вікна дому №12. Інший приліт стався у город будинку №26.
4/06/2020 вул. 1-го травня, 4. Пряме влучення в будинок 122-мм міни.

Вщент зруйнований дах, обвалена стеля. Свідок розповідає:

“Обыкновенно летит с восточной стороны, занятой ДНР, да и по направлению воронок это видно, и по повреждениям крыш.”

[свідокD20KR01]

ЖОВАНКА

У прифронтовій Жованці літо теж видалось неспокійним й подекуди трагічним. Третього липня 2020 року о шостій ранку мі-
нометним обстрілом накрило цивільну забудову по вулиці Поперечній. Всього було три влучання, одне з яких, що влучило в будинок №67, стало смертельним для місцевої жительки. Отримавши численні осколкові поранення, вона померла від крововтрати ще до приїзду швидкої. Свідки події стверджують, що снаряди летіли з боку школи, що знаходиться на території, підконтрольній так званій “ДНР”. Про це ж свідчать форми вирв, що утворились від розривів. Однак, за свідченнями інших жителів вулиці, перед початком обстрілу з неї вівся провокативний обстріл з боку українських військових в бік позицій так
званої “ДНР”. Пряма мова одного зі свідків:

“С мастерской отстреляли около 4-6 залпов, потом около 6 утра 3-го (июля — прим.) приехала машина, типа буханки уазика, отстреляли в поле перед моим домом (со стороны дороги) и уехали через низ (улица Мануильского от дома свидетеля уходит вниз и вверх).”

[свідок D20KR01]

Окрім вищеописаного обстрілу 8 червня 2020 року, було 24 прильоти з АГС, з 13-40 по 14-00. Прямі влучання в будинок по вул. Поперечній, 1/1, розбиті вікна та паркан. Власниці будинку не було вдома в той момент. Також ушкодження отримали паркани будинків 3/1 і 3/2.

7. ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Згідно із міжнародним правом, яке віднайшло своє відображення у національному законодавстві України, права людини можна категоріально поділити на певні тематичні групи. Всього розрізняють такі види прав людини: громадянські, політичні, соціальні, економічні і культурні. Своє закріплення вони отримали у багатьох міжнародних актах, основними з яких є Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права людини та Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права людини. Слід зауважити, що Україна ратифікувала згадані Пакти, а основний масив прав та гарантій з цих міжнародних актів інкорпорувала у власне правове поле, закріпивши їх у основному законі — Конституції. Повний каталог прав людини, зобов’язання із захисту яких взяла на себе Україна (із вказівкою відповідної статті Конституції України), виглядає так:

1. Громадянські:

▶ право на життя (ст.27);
▶ право на повагу гідності (ст.28);
▶ право на свободу та особисту недоторканність (ст.29);
▶ недоторканність житла (ст. 30);
▶ таємниця листування, телефонних розмов,
телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31);
▶ невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);
▶ свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33).

2. Політичні:

▶ право на участь в управлінні державою (ст. 38);
▶ право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39);
▶ свобода думки і слова (ст. 34);
▶ право на об’ єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36-37);
▶ право на індивідуальні та колективні скарги (ст. 40).

3. Соціальні, економічні та культурні:

▶ право власності і право громадян України користуватися об’єктами права державної та комунальної власності (ст. 41);
▶ право на підприємницьку діяльність (ст. 42);
▶ право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43);
▶ право тих, хто працює, на страйк (ст. 44);
▶ право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45);
▶ право громадян України на соціальний захист (ст. 46);
▶ право на житло (ст. 47);
▶ право на достатній життєвий рівень (ст. 48);
▶ право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах і право громадян України, які
належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53);
▶ право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Як бачимо, діапазон прав — а отже, зобов’язань держави з їх захисту — є досить широким. Й саме у цьому контексті доречно згадати, що війна створює особливий режим для виконання зобов’язань державою із захисту основних прав і свобод людини. Це достатньою мірою артикульовано в ст. 15 Європейській конвенції про права людини (ЄКПЛ) та ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські права людини (МПГППЛ), в яких йдеться про те, що під час війни чи іншої надзвичайної ситуації держава може вживати заходів, щодо відступу від її зобов’язань в захисті основних прав і свобод людини. Відмовитись від таких зобов’язань навіть під час війни не так вже й просто, тож мають бути враховані і застереження такого відступу: а) він можливий виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища; б) такі заходи не суперечать іншим зобов’язанням держави згідно з міжнародним правом; в) це не тягне за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. І це ще не все. Про додаткові умови щодо можливості відступу від захисту прав і свобод людини йдеться також в самих нормах міжнародних договорів, що визначають те чи інше право чи свободу. Відповідно до цих норм обмеження мають бути (1) «встановлені законом» або «здійснюватись згідно із законом» та (2) бути «необхідними у демократичному суспільстві» (3) задля захисту конкретних інтересів (правомірна мета обмеження різниться в залежності від статті). І, звісно, аксіомою є неможливість за жодних умов обмежити або звузити використання таких прав, як заборона катувань, заборона рабства, заборона покарання без закону та право не бути притягненим до суду або покараним двічі. В умовах збройної агресії з боку Російської Федерації, Україна скористалась можливістю, передбаченою ст. 15 ЄКПЛ, та у 2015 році зробила офіційну Заяву про відступ від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Цим документом, прийнятим у відповідності до усіх вищевказаних вимог міжнародного права, Україна встановлює певні обмеження стосовно забезпечення прав і свобод людини. Такими обмеженнями є:

▶ можливість превентивного затримання осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години (але не більше ніж на 30 діб), за згодою прокурора та без ухвали суду;
▶ введення особливого режиму досудового розслідування та підсудності справ;
▶ впровадження військово-цивільних адміністрацій, як тимчасового органу, до повноважень яких входить, зокрема обмеження щодо перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без визначених документів; тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів на вулицях, дорогах та ділянках місцевості; організовувати перевірку документів, що посвідчують особу, у фізичних осіб, а в разі потреби – огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян.

В цілому, перелік не є аж надто великим. Стосовно обмежень інших прав або відступу від їх захисту Україна заяв не робила. Відтак, можемо констатувати, що наведені нижче порушення прав людини є неправомірними та мусять бути усунуті чи, принаймні, мінімізовані з боку держави у найшвидші строки.