Підрив Каховської ГЕС

Греблі, як й інші установки та споруди, що містять небезпечні сили, є особливо захищеними міжнародним гуманітарним правом. Насамперед статтею 56 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 року. Напад на них є допустимим лише у випадку, прямо зазначеному у частині 2 цієї ж статті: «якщо вони [греблі] використовуються яким-небудь чином, що різниться від їх нормального функціонування, та для регулярної істотної і безпосередньої підтримки воєнних операцій, і якщо такий напад є єдиним практично можливим засобом припинити таку підтримку». Як випливає з тексту вище, сценарій із допустимим нападом на греблю може мати місце у випадку її використання супротивником у військових цілях. Очевидно, що Україна не використовувала греблю для ведення військових дій та, ба більше, не контролювала її. А отже не існувало навіть теоретичної можливості подібного використання. Як підказує стаття 56, превентивні напади, до яких можна зарахувати й детонування раніше закладеної вибухівки, через побоювання використання греблі для здійснення військових операцій не є допустимими.

Напад на Каховську греблю поставив під загрозу життя тисяч людей і ядерну безпеку на Запорізькій атомній електростанції. Поза сумнівом і те, що він матиме масштабний вплив на продовольчу безпеку регіону, передусім через обмеження доступу до прісної води. Згідно з офіційними заявами України, підрив греблі буде відчутним і в інших частинах світу, а найбільше у країнах так званого Глобального Півдня. Екологічний вплив від підриву лише належить оцінити, проте він точно буде достатньо суттєвим та торкнеться різних аспектів довкілля: від загибелі представників флори та фауни до забруднення Чорного моря. Цілком ймовірно, що завдана природному середовищу шкода може бути описана як широка, довгочасна та серйозна, як її визначає словник МГП. 

На відміну від інших випадків порушень МГП, для обгрунтування свого нападу Росія не зможе скористатися улюбленим прийомом «якщодоїзмом» (whataboutism). Дійсно, напади на греблі під час збройних конфліктів траплялися навіть у нещодавньому минулому. Під час Другої світової війни підірваними були ДніпроГЕС та велика кількість гребель по всій Європі, найвідомішими з яких були греблі на річках Едер та Мьоне. Напади здійснювалися і на греблі у Північній Кореї та В’єтнамі. У 2017 році США здійснили напад на греблю Табка у Сирії. Це справжні факти. 

Але фактом є й те, що пряма норма про заборону нападів на греблі з’явилася пізніше, ніж відбувалися військові кампанії Другої світової війни, Північнокорейська чи В’єтнамська. Окрім того, більшість держав світу взяли на себе зобов’язання за Додатковим протоколом І. На відміну від США, Росія такі зобов’язання взяла. Для неї, як і для всіх країн, які підписали Додатковий протокол І, існує зобов’язання «припиняти серйозні порушення та вживати необхідних заходів щодо припинення всіх інших порушень [Женевських] Конвенцій [1949 року] або цього Протоколу [Додаткового протоколу І], які є результатом неприйняття заходів, що мають бути прийняті», а також «…вживати заходів як спільно, так й індивідуально у співробітництві з Організацією Об’єднаних Націй і у відповідності зі Статутом Організації Об’єднаних Націй». 

Підрив греблі створює підставу не лише для відповідальності Росії за порушення власних зобов’язань за Додатковим протоколом І, але й для індивідуальної кримінальної відповідальності осіб, відповідальних за планування, організацію та здійснення нападу. Ця кримінальна відповідальність випливає із заборони, як це сформульовано у статті 8(2)(b)(iv) Римського статуту: умисного вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб, або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою. Наслідки нападу для цивільних осіб, цивільної інфраструктури та довкілля дають підстави стверджувати, що міркування про військову перевагу не можуть ані зрівноважити, ані виправдати напад.

Окрім того, одним з елементів воєнного злочину у вигляді непропорційного нападу є усвідомлення виконавцем, що його напад матиме негативний вплив на природне середовище. Російські державні медіа та ключові спікери щонайменше з осені 2022 року вели системну пропагандистську кампанію, безпідставно звинувачуючи українську владу та збройні сили у намірах зруйнувати греблю Каховської ГЕС. Постійний представник Росії при ООН Васілій Нєбєнзя навіть заявляв, що РФ зверталася до керівництва ООН щодо дій української сторони. У цій та численних інших заявах посадовці РФ прямо говорили про наслідки, до яких призведе потенційне руйнування греблі, зокрема затоплення ближніх територій, загибель мирних жителів та позбавлення водопостачання для населення на наступні «10-15 років». Перший заступник голови комітету Держдуми з міжнародних справ Алєксєй Чєпа заявляв, що через руйнування греблі постраждає і ЗАЕС, оскільки її реактори охолоджуються водою Каховського водосховища. У «Росенергоатомі» також заявляли, що руйнування греблі призведе до затоплення Запорізької АЕС. Це все прямо вказує на те, що особи, що планували, організовували та здійснювали напад на Каховську греблю, повною мірою усвідомлювали масштаб наслідків підриву ГЕС.

Крім цього, майже за тиждень до вибуху на Каховській ГЕС, 30 травня 2023 року російський уряд прийняв постанову №873, у якій йдеться, що жодні аварії внаслідок «воєнних дій» і зокрема теракти на окупованих українських територіях, не розслідуватимуть до 1 січня 2028 року. Документ також містить пункти про те, що до 2024 року на об’єктах не застосовується частина «Про промислову безпеку небезпечних виробничих об’єктів» та «Про безпеку гідротехнічних споруд». Цей факт також вказує на те, що напад на Каховську греблю, схоже, планували завчасно і створювали умови для унеможливлення розслідування злочину.